Напередодні Старого Нового року - Щедрий вечір.                 Це - відгомон, мабуть, дохристиянського звичаю, а за християнським календарем - день преподобної Меланки.

У НАРОДНІЙ традиції обидва свята об’єдналися, і тепер маємо Щедрий вечір або свято Меланки. Якщо на Святвечір готували Багату кутю, то на Меланки (13 січня), день, який передує Василю, або ж Новому року - Щедру, яку заправляли смальцем. Саме тому цей вечір і називається Щедрим.
Вечеряти, як і на Святвечір, сідає вся сім’я. Дуже важливо, щоб одяг цього дня був ретельно випраний і чистий. Після вечері треба було обов’язково зайти до сусідів і попросити один в одного прощення за можливу провину, щоб Новий рік зустріти в мирі та злагоді. Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий вечір як важливе свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, оскільки Щедрий вечір у галичан - напередодні Хрещення, тоді як на Наддніпрянщині це - «Голодна кутя», Богоявлення передвечір’я.
Старий Новий рік - дивна словесна конструкція, яка багатьох українців причаровує навіть більше, ніж «просто Новий рік». Бо чудес у ту староноворічну ніч буває більше, ніж з 31-го на 1-ше. Українці почали двічі святкувати Новий рік після реформи календаря у 1918 році. 14 січня - це свято за старим стилем.
Утім тисячоліття тому новоріччя зазнало ще більшого перетворення, ніж пересування на два тижні. Новий рік давні слов’яни святкували навесні (звідси, як пояснюють вчені, у щедрівках згадки про ластівок і засівання хлібним зерном). З прийняттям християнства Новий рік стали відзначати у вересні. Обряди, вірування, дати пересувалися, накладалися одні на інші і вийшло чудове, калейдоскопічно дивовижне свято - старий Новий рік.
13 січня зазвичай готують смачну скоромну вечерю. На відміну від Святвечора, це свято не суто родинне, отож люди ходять один до одного в гості. Як смеркне, можна йти щедрувати - вітати людей з Новим роком, закликати до хати злагоду, добробут і багатий урожай, а хлопцям та дівчатам пророкувати щасливий шлюб (для обдарування щедрувальників годиться напекти млинців, бубликів, пиріжків).
Щедрівники водять із собою по хатах Маланку і Козу. За церковним календарем 13 січня - день святої Меланії. Отож перевдягненого в дівчину хлопця називають Маланкою, а веселе ходіння з ним по хатах - маланкуванням. 14 січня - день святого Василя. Отож Маланка не сама ходить, її Василько (перевдягнена в хлопця дівчина) водить. Хлопця-Маланку вдягають у жіночий традиційний одяг (керсетка, спідниця, фартух), тільки сорочка мусить бути чоловіча. Голову в’яжуть хусткою. В руках у Маланки - мітла або великий віник. Коли починають співати «Маланки», «дівчина» нишпорить по хаті, намагаючись поперекидати те, що лежить не в порядку, вимахує мітлою і «лякає» дітей. Про Маланку співають, що вона «добра господиня»: «на ополонці ложки мила, ложку й тарілку упустила». А як діставала - замочила шовковий фартух і просить: «Ой повій, вітре буйнесенький, висуши фартух тонесенький!». Фартух у стародавніх обрядових текстах, як пояснюють фольклористи, - це жіночий символ-оберіг. У піснях зустрічається мотив, коли дівчина несе в фартушку груші і сливи та віддає їх «з фартушком» тільки тому, кого любить «сердушком».
Козою перевдягається хлопець. Вважається, що господарям, до оселі яких завітають в новоріччя щедрівники з Козою, буде в усьому щастити. Волохата Коза пов’язується з буйною родючістю ниви. Козу вбирають у вивернутий хутром назовні кожух, щоб прикликати у дім господарів такі ж рясні блага, як густа вовна білого руна.
Окрім Кози, у цьому новорічному дійстві завжди є Дід і Лікар. Серед гурту ще можуть бути Баба, Циган, музики (з сопілками, скрипкою, бубном). Сюжет вистави такий: Коза скаче і веселить господарів, раптом лунає постріл - вона падає і «нежива стає». Дід і Баба голосять, запрошують лікаря, той каже, що «справа безнадійна», вимагає хабара, врешті «надуває козі жилу» - вона оживає і знову веселить господарів. Щедрівники співають:
Де Коза ходить,
Там жито родить!
Де Коза рогом,
Там жито стогом!
Де коза ногою,
Там жито копою!
У новорічну ніч по хатах ходять також посівальники. З вечора 13 січня до світанку 14-го вони засівають нашу «ниву» на нове життя, на Новий рік та на довгий вік, на добро, здоров’я й достаток. Засівають хлопчики 7-14 років (дівчатам і жінкам цього робити не можна). Підлітки носять у рукавиці зерно жита, пшениці, ячменю, проса, гречки. Зерно символізує життя. Дуже добрий знак, коли зернята впадуть не тільки на паркет чи килим, а й на господарів (як свята вода) - тоді треба чемно вклонитися. Посівальники промовляють:
Уроди, Боже, жито, пшеницю
І всяку пашницю.
У полі зерно,
А в домі добро!
У цю багату на небанальні події ніч колись спалювали Дідуха - сніп жита, який стояв на покуті на Святвечір. Перед цим сніп обмолочували і навесні зерном з нього засівали першу борозну ниви. Восени останній сніп з тієї ниви ставав Дідухом. Ось такий колообіг у природі.
14 січня - день Найменування Господнього і святого Василя. Вважається, що саме цього дня, на 8-й день після народження, немовлятко, яке з’явилося на світ у Вiфлеємі, назвали Ісусом.

Новорічні ворожіння
Перед сном розчешіться, покладіть гребінець під подушку і загадайте ім’я. Уві сні дізнаєтесь, чи кохає вас той, чиє ім’я загадали.
Лягаючи спати, вмийтеся, але не втирайтеся, а покладіть рушника в головах. Хто прийде уві сні та зачне вас утирати, той і буде нареченим.
Налийте в посудину води і пустіть дві шкаралупки з горіха. Якщо зійдуться - незабаром прийдуть свати.