Університет - центр, здатний об’єднати навколо себе не лише місто, але й увесь регіон…
- Що робиться для реалізації цієї високої місії у вашому університеті? - Ми давно і плідно працюємо над поглибленням гуманітарної та гуманістичної складової нашої освіти. Адже жоден із вищих навчальних закладів регіону не може похвалитись наявністю такої кількості спеціальностей та наукових шкіл, які плекають рідні мову і літературу, культуру своєї країни та її світові здобутки, вивчають вершини філософської та суспільної думки, опановують основи спілкування між людьми тощо. Широкий культурний світогляд, глибокі та всебічні знання завжди відрізняли наших випускників, але сьогодні нам хотілося б розширити сферу їх використання. Так, наприклад, разом з обласною державною адміністрацією на базі університету кілька років тому ми створили Центр української мови, який відразу став осередком підтримки і розповсюдження кращих зразків українського красного письменства, рідної мови, нашої неповторної культури. Викладачі та активісти центру видають часопис “Український смисл”. Певно, немає потреби переконувати, що значить такий духовний осередок для нашого регіону. Ще одним красномовним прикладом нашого внеску до розвитку духовності регіону став візит до університету Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, обраного почесним доктором нашого вишу. У своїй проповіді з нагоди одержання цього високого звання Патріарх теж наголошував на необхідності звертатись в першу чергу до людської душі, вбачаючи у цьому високу місію не лише церкви, а й університету, всієї освіти і науки. - Миколо Вікторовичу, ми живемо у складний економічний час, тож від університету чекають визначення шляхів нашого розвитку і в економіці, і в промисловості, і в сільському господарстві… - Згоден з вами. Більше того, у деяких західних країнах склалася практика, коли в депресивних регіонах, аби відродити їх життя та врятувати від запустіння, створюють не заводи чи фабрики, а саме університети. Так, у Швеції за останні три десятиліття відкрили вже майже два десятки університетів, в Італії - близько п’ятнадцяти, і такі приклади можна множити й далі. Ми якось звикли відділяти науково-технічний прогрес від звичайного життя, буденної, так би мовити, економіки. Насправді, як показує досвід передових країн, їх можна об’єднати, і тоді університет може стати і своєрідним лоцманом, що визначить стратегію розвитку регіону, і своєрідним локомотивом, який рухатиме цілі галузі народного господарства. - Які ж практичні кроки у цьому напряму вже зроблено в університеті? - На жаль, ми не маємо такого досвіду поєднання науки і практичного виробництва, який накопичено у розвинутих західних країнах. Тому часто доводиться йти манівцями, до того ж, не відчуваючи зустрічного руху з боку тих, хто міг би використати наші досягнення. І все ж ми зараз перейшли у вирішальну стадію створення технопарку, разом з Придніпровським Центром Національної академії наук створюємо кластер. Поясню: кластер (від англійського слова гроно) - це об’єднання теоретичної науки, лабораторних досліджень та доведення їх до практичної реалізації у вигляді зразків, які можна було б запропонувати промисловості. Без зайвої скромності скажу, що ми виступили піонерами у цій сфері, а запропонувати нашій економіці нам є що. Саме кластер дозволить зосередити наші зусилля на пріоритетних напрямках економічного та промислового розвитку, скоротити час від розробки винаходу до його впровадження, перейти до інноваційного розвитку нашої економіки. А це, між іншим, не лише стратегічний напрямок розвитку, а й нові виробництва, а значить і нові робочі місця, можливості розвивати місто і регіон на нових засадах. - У сусідній Росії уже перейшли до практичного втілення моделі об’єднання наукових винаходів та інноваційних технологій… - Так, у Підмосков’ї створюється справжня науково-технічна база. Але ми, не чекаючи навіть рішень нашого уряду, робимо на Придніпров’ї кроки у тому ж напрямку. Адже жоден із регіонів України не може похвалитись наявністю таких наукових сил, як наш. До кластеру, про який я вже згадував, увійдуть науковці, конструктори, інженери, дослідники інших навчальних закладів регіону, конструкторського бюро “Південне”, Південмашу тощо. Уявіть собі, яка це могутня інтелектуальна сила! При цьому не треба думати, що ці люди зосередяться на “високій науці”. Ні, у нас безліч “земних проблем”, які ніяк не вдається вирішити: починаючи від утилізації сміття і до енергозберігаючих технологій. - Що це конкретно може дати місту та регіону в цілому? - Створення економіки, гідної ХХІ століття. Це означає розвиток наукоємних виробництв, які забезпечать роботою наших співгромадян, але не будуть забруднювати довкілля, дозволять економити енергоресурси, випускати продукцію, яка зможе успішно конкурувати з іноземною як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Зрозуміло, що для цього потрібні значні кошти, але наш інтелектуальний потенціал відомий у всьому світі, тож при створенні нормального податкового клімату та режиму найбільшого сприяння ми зможемо залучити під цей потенціал інвестиції, у тому числі й іноземні. У мене немає сумніву, що університет на новій стадії нашого розвитку залишиться гідним своєї високої місії, об’єднає та згуртує навколо себе кращі сили міста та регіону і разом з ними оновить нашу країну.
