Поточний № 2 (1412)

31.01.2023

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Сьогодення


“Ми і самі сюди ходили"
ОПІВДНІ батьків, дітей, працівників садочка і всіх жителів краю вітали голова Дніпропетровської ОДА Олександр Вілкул, керівники Петриківського району і селища.
- Спасибі всім, хто доклав руки, душу, власні кошти до відбудови дитсадка, - сказав Олександр Юрійович. - У Петриківці особлива земля, прекрасні традиції художнього розпису налічують тут сотні років. Цей дитсадок відвідуватимуть особливі діти. Змалечку вони вивчатимуть мистецтво петриківського розпису і в майбутньому примножуватимуть славу благословенного петриківського краю.
На проведення капремонту дитсадка використано більше півтора мільйона гривень зі Стабілізаційного фонду Держбюджету, з місцевого і благодійного фондів – ще більш ніж півмільйона.
- Жоден фермер чи голова товариства, до кого зверталися, не відмовив у допомозі, - сказала завідувачка “Ромашки” Любов Кімлик. - Тендер на проведення робіт виграло ТОВ “Інтерпен-Д” з Дніпропетровська, допомагали їм усім миром - наші вихователі й помічники, кухарі, завгосп, батьки, працівники райдержадміністрації, районної і селищної рад та інші. Щиро вдячна і викладачам Петриківського ПТУ-79 Людмилі Горбулі та Ользі Дарадан, які майстерно прикрасили стіни художнім розписом.
Сьогодні 15 дітей уже відвідують ясельну групу, ходять 20 шестирічок, незабаром відкриються дві групи для середніх дошкільнят, а з 2012-го їх буде шість. Відтоді працюватимуть 30 чоловік персоналу.
На урочисте відкриття прийшло чимало жителів Петриківки. Молоді мами Таїсія Мирошник і Маргарита Винник щиро раділи події.
- Ми і самі сюди ходили, і дітей водитимемо… Так гарно все зроблено! Тут і місця багато, і затишно, і садочок у зручному місці - завів дитину і пішов на роботу. Торік ми якось говорили - от якби дитсадок відкрився! - а воно так і вийшло…
Юні вихованці “Ромашки” натхненно продекламували розповідь про свій рідний край. А традиційну петриківську таріль голові облдержадміністрації вручила Віта Чоботенко. Її бабуся Ніна Чоботенко розповіла:
- Я 25 років відпрацювала художником на фабриці “Дружба” (вона знаходиться поряд - прим. авт.). Садочок будувався у 80-их роках, всі діти в нього ходили. Приємно, що і онуки тепер будуть його відвідувати. А в “Дружбу” зайдеш - аж серце болить… Скільки там людей працювало!
Що ж, колись дійдуть руки і до “Дружби”. Вона може прислужитися усім - деревообробникам, художникам, лакувальникам… Ось що з приводу “застою” колишнього гіганта сказала голова Петриківської райради Наталія Коваленко:
- Є такі питання по фабриці - частина майна належить “Укрхудожпрому”, частина - державі. Якби сьогодні це все була власність територіальних громад району, то можна було б відродити там художній промисел. Адже зараз чимало художників працюють вдома, і не в кожного є для цього умови. Сподіваюся, з допомогою, яка обіцяна від керівництва області, майнові питання вдасться вирішити.
Можливо, на приміщення колишньої “Дружби” і майбутнє петриківського розпису варто звернути увагу і організаторів “Євро-2012”. Адже на згадку про Україну численні гості братимуть те, чого ніде більше у світі немає. Тож про необхідну на той час чималу кількість прекрасних петриківських сувенірів подумати необхідно вже зараз. Певно ж, відкриття дитсадка “Ромашка” з цієї точки зору – саме до речі.

Григорій Давиденко.

Детальніше ...
10.02.2011   5492
“Ми і самі сюди ходили"
ОПІВДНІ батьків, дітей, працівників садочка і всіх жителів краю вітали голова Дніпропетровської ОДА Олександр Вілкул, керівники Петриківського району і селища.
- Спасибі всім, хто доклав руки, душу, власні кошти до відбудови дитсадка, - сказав Олександр Юрійович. - У Петриківці особлива земля, прекрасні традиції художнього розпису налічують тут сотні років. Цей дитсадок відвідуватимуть особливі діти. Змалечку вони вивчатимуть мистецтво петриківського розпису і в майбутньому примножуватимуть славу благословенного петриківського краю.
На проведення капремонту дитсадка використано більше півтора мільйона гривень зі Стабілізаційного фонду Держбюджету, з місцевого і благодійного фондів – ще більш ніж півмільйона.
- Жоден фермер чи голова товариства, до кого зверталися, не відмовив у допомозі, - сказала завідувачка “Ромашки” Любов Кімлик. - Тендер на проведення робіт виграло ТОВ “Інтерпен-Д” з Дніпропетровська, допомагали їм усім миром - наші вихователі й помічники, кухарі, завгосп, батьки, працівники райдержадміністрації, районної і селищної рад та інші. Щиро вдячна і викладачам Петриківського ПТУ-79 Людмилі Горбулі та Ользі Дарадан, які майстерно прикрасили стіни художнім розписом.
Сьогодні 15 дітей уже відвідують ясельну групу, ходять 20 шестирічок, незабаром відкриються дві групи для середніх дошкільнят, а з 2012-го їх буде шість. Відтоді працюватимуть 30 чоловік персоналу.
На урочисте відкриття прийшло чимало жителів Петриківки. Молоді мами Таїсія Мирошник і Маргарита Винник щиро раділи події.
- Ми і самі сюди ходили, і дітей водитимемо… Так гарно все зроблено! Тут і місця багато, і затишно, і садочок у зручному місці - завів дитину і пішов на роботу. Торік ми якось говорили - от якби дитсадок відкрився! - а воно так і вийшло…
Юні вихованці “Ромашки” натхненно продекламували розповідь про свій рідний край. А традиційну петриківську таріль голові облдержадміністрації вручила Віта Чоботенко. Її бабуся Ніна Чоботенко розповіла:
- Я 25 років відпрацювала художником на фабриці “Дружба” (вона знаходиться поряд - прим. авт.). Садочок будувався у 80-их роках, всі діти в нього ходили. Приємно, що і онуки тепер будуть його відвідувати. А в “Дружбу” зайдеш - аж серце болить… Скільки там людей працювало!
Що ж, колись дійдуть руки і до “Дружби”. Вона може прислужитися усім - деревообробникам, художникам, лакувальникам… Ось що з приводу “застою” колишнього гіганта сказала голова Петриківської райради Наталія Коваленко:
- Є такі питання по фабриці - частина майна належить “Укрхудожпрому”, частина - державі. Якби сьогодні це все була власність територіальних громад району, то можна було б відродити там художній промисел. Адже зараз чимало художників працюють вдома, і не в кожного є для цього умови. Сподіваюся, з допомогою, яка обіцяна від керівництва області, майнові питання вдасться вирішити.
Можливо, на приміщення колишньої “Дружби” і майбутнє петриківського розпису варто звернути увагу і організаторів “Євро-2012”. Адже на згадку про Україну численні гості братимуть те, чого ніде більше у світі немає. Тож про необхідну на той час чималу кількість прекрасних петриківських сувенірів подумати необхідно вже зараз. Певно ж, відкриття дитсадка “Ромашка” з цієї точки зору – саме до речі.

Григорій Давиденко.

Детальніше ...
10.02.2011   5657
Казав пан - кожух дам…

Про необхідність змін існуючої пенсійної системи мова йде вже чимало літ. Переважна більшість українців добре розуміють недолугість і абсурдність діючої зараз моделі. І набагато гірше - суть... Детальніше ...

03.02.2011   1904
Влучне слово врятує від негараздів

Колись великий українець Микола Гоголь захоплювався народною мудрістю і милувався нею, мов коштовною перлиною. «Струмені самородного джерела народної поезії пробиваються в прислів‘ях наших,... Детальніше ...

29.01.2011   1865
Не село Соснівка і не місто

НЕДІЛЯ. Під зав’язку набитий пасажирами «Богдан» старанно об’їжджаючи злегка занесені снігом ями на дорозі, їде по вулиці Котовського.  - Ну ось, онучко, і починається наше селище Соснівка, - сказала... Детальніше ...

29.01.2011   1792
Щоб усміхалися дітки…

Справедливо сказано - чужих дітей не буває. Тож турбота про малечу, котра залишилася без батьківського піклування, має бути святим обов‘язком кожного з нас. Добре, коли дорослі мають можливість, а... Детальніше ...

29.01.2011   1654
«Елітних» пенсіонерів захищає Конституція

У рамках всеукраїнського обговорення проекту пенсійної реформи віце-прем’єр-міністр країни Сергій Тігіпко провів нараду в Дніпропетровській обласній державній адміністрації. Виступаючи зі вступним... Детальніше ...

20.01.2011   1873
Живе „ЛАДА” стійко

­

- ЦІЄЮ зимою присніжило наші криничанські поля так, як мій англійський друг фермер Луїс Уоллес шматочок хліба маслом намазує, - сміється Михайло Мариниченко, генеральний директор сільськогосподарського... Детальніше ...

20.01.2011   4048
Кролик - колективна тварина. А кіт живе сам по собі...

2011-й рік за японським гороскопом буде роком Кота, а за китайським – Кролика. Як уживаються між собою ці пухнасті створіння? Чим вони схожі, а чим – кардинально відрізняються?ДОНЕДАВНА я була переконана,... Детальніше ...

05.01.2011   2884
”Радість велика, що сталася людям усім”

7 січня - православні християни святкують Різдво Христове

В Україні цей звичай іде від вікових традицій церкви, яка продовжує дотримуватися старого календаря, в той час як більшість... Детальніше ...

05.01.2011   3526
Двадцятирічний стаж СЛУЖІННЯ ЛЮДЯМ

Минулого грудня державна служба зайнятості відзначила свій двадцятирічний ювілей. Без помпезності, в своєму колі, як мовиться. Свято минуло мало поміченим не тільки широким загалом, а подекуди... Детальніше ...

05.01.2011   2006
“Китайська сторона зацікавлена у співпраці з нами стосовно добудови метро і окружної дороги”

Голова Дніпропетровської облдержадміністрації Олександр Вілкул провів переговори з президентом компанії “China Railway International” Xу Чунцином щодо можливості реалізації у Дніпропетровську низки... Детальніше ...

23.12.2010   4177
Дзеркало краю Петриківського

День 13 грудня є на Петриківщині одним із найшановніших свят. Ще б пак – 19 років тому разом з проголошенням незалежності України був відроджений Петриківський район.

А У ЦЬОГОРІЧНЕ свято майже... Детальніше ...

16.12.2010   1828
Шана ліквідаторам

У Дніпропетровському районі на честь свята Дня ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС відбулися врочистості з цієї події, адже сьогодні тут проживає майже триста живих чорнобильців.... Детальніше ...

16.12.2010   1726
Гей, тпру, соб, цабе

Цими відомими командами привчають до праці волів. Іди, стій, вліво, вправо… Звикають і тягнуть - така доля. Щось подібне відбувається і в Україні

ПІСЛЯ постійних страйків підприємців... Детальніше ...

25.11.2010   2691
В Олександрополі вода є всюди

«Святом води» назвали жителі Олександрополя Солонянського району урочисте завершення будівництва водогону, що відбулося тут 16 листопада

Надзвичайно тепла як для цієї пори днина сприяла проведенню... Детальніше ...

25.11.2010   1818
Проект доступного житла «ВОЛОДИМИРСЬКИЙ»

 

У 1995-му в тодішньому радгоспі “Нижньодніпровський” Кононов викуповує теплиці, від яких лишилась хіба що сама назва та бере у постійне користування 40 га землі обабіч траси. Для виробництва сільськогосподарської продукції підприємством були придбані комбайн, сівалки та інша сільгосптехніка.Володимир Іванович згадує, як брали насоси, копали канави, по яких пускали воду для зрошення овочів. Згодом перейшли на зернові культури. Звертався за порадою до досвідченого Івана Сталєва. Засівали 50 відсотків площ, а 50 - залишали під пар, аби земля відпочивала. Стабільно мали 40-центнерну врожайність пшениці. Можливо, й надалі розвивалося б “Содружество” як міцне аграрне підприємство, та Володимир Кононов - передусім будівельник, оскільки закінчив Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут і отримав освіту інженера-будівельника. Отримавши ліцензію на виконання будівельних робіт, підприємство придбало необхідну техніку, інструмент, обладнання та почало будівельну діяльність з поточних ремонтів приміщень до зведення багатоповерхових будинків та прокладання магістральних трубопроводів. І коли в Україні розпочався будівельний бум, зрозумів, що з такою матеріально-технічною базою та колективом однодумців йому під силу здійснити грандіозний будівельний проект- забудову житлового мікрорайону «Володимирський» у селищі Ювілейному. Оскільки самому будівництву згідно чинному в Україні законодавству передує розробка та затвердження містобудівних умов, проекту забудови, отримання технічних умов щодо прокладання комунікацій, підприємство здійснило ці заходи та впритул підійшло до безпосереднього процесу будівництва житлового мікрорайону «Володимирський», де передбачено збудувати 12-, 16- і 24-поверхові будинки загальною житловою площею 300 тисяч кв. м, об‘єкти комерційної і соціальної інфраструктури, школу. Окрім цього - багатофункціональний комплекс, де буде розміщено розважальні, спортивно-оздоровчі об‘єкти, торговельні центри, банки.
- Цей важливий соціальний проект дає змогу отримати людям житло, - розповідає Володимир Кононов. - Хоча це програма не безкоштовного, а комерційного та доступного житла. Його може викупити держава, аби розподілити, у першу чергу, серед працівників соціальної сфери: це прокуратура, міліція, вчителі, лікарі. Ціна на сьогодні - 600 доларів за квадратний метр готового житла.
Як пояснює Володимир Кононов, він не гониться за надприбутками, оскільки за такої ціни квадратного метра готового житла підприємство може розраховувати лише на кілька відсотків прибутку. Але цього вистачить, аби все задумане втілити в життя. Адже “Содружество” має свої козирі: землю під забудову, необхідну техніку, власний столярний цех та кваліфікований персонал.
Уже в найближчі роки в першій 16-поверхівці буде зданий в експлуатацію один під‘їзд, а це - 70 квартир. А оскільки Володимир Кононов має ще й державне мислення, то серед об‘єктів соціального призначення буде збудований і дитячий садок, в якому вже зараз є велика потреба.
- На Заході без наявності парковки житло не приймають в експлуатацію, - розповідає він. - Оскільки “Володимирський” - європейський житловий комплекс, то у ньому матимемо 15-метрову дорогу, зі світлофорами і громадським транспортом, облаштованими зупинками. Окрім цього - дев‘ятиповерхова парковка.
Володимир Кононов бачить, як деякі ділки, займаючись житловим будівництвом, хочуть миттєво примножити свої капітали. Сумний приклад - “Олімпік-2”, мешканці якого замість 2007 року отримали своє житло аж у 2010-му, до того ж не без підтримки держави і не без допомоги “Содружества”. Адже саме комунікаціями цього підприємства скористалися в “Олімпіку-2”.
Сьогодні всі зароблені кошти від діяльності АВП “Содружество” вкладаються у проект “Володимирський”. Кононов намагається зробити все, аби люди зрозуміли, що проект, розрахований на найближчі роки, має стати взірцем для усього Дніпропетровська. За його задумом, тут мають бути зони відпочинку для дітей, ветеранів, молоді. Він бачить також, що в останній час політика держави щодо забудовників, будівельних організацій значно поліпшилась. Виділяються кошти з держбюджету для участі держави в програмі «Доступне житло». З 2011 року держава допомагатиме будівельним організаціям у виділенні землі під забудову, виконанні техумов і т.д. На щастя, в “Содружества” усе це вже є.
Нещодавно Володимир Кононов спілкувався з учителями Ювілейної СШ № 1 і переконався, що молоді педагоги не мають житла, не можуть стати на квартирний облік. Він хоче, щоб у кожному будинку було 3-5 відомчих квартир, а також так звані апартаменти, які б видавалися тим же вчителям, медикам на певний строк. Живучи тут спеціалісти могли б отримати реєстрацію, аби стати на чергу.
- Площа квартир у будинках буде різною. Однокімнатна - 50 кв.м, двокімнатна - 70, трикімнатна - 90, чотирикімнатна - 105. Якщо взяти за основу двокімнатну, то маємо зараз такі розрахунки: 70 х 600 доларів = 42000 доларів. Але зважте, що це готове житло, а не стіни. Окрім того, за кожною квартирою у цокольному поверсі буде закріплене приміщення для зберігання городини і речей. Вважаю, що для жителя сільського району це є досить актуально. Можливо, першим покупцям ми ще зробимо й знижки, - розповідає Кононов. - На відміну від інших забудовників ми не приймаємо попередні внески - оплату за майбутню квартиру. Гроші вносяться лише тоді, коли житло повністю готове до заселення.
Володимир Кононов - знана і шанована у Ювілейному людина. Дружню підтримку його “Содружества” повсякчас відчувають місцеві школи, дитсадки, Ювілейна селищна рада. Він знає і готовий вирішувати нагальні проблеми селища. Адже життя його проходить тут, у Ювілейному. Тож недарма його кандидатуру на місцевих виборах до Дніпропетровської районної ради по мажоритарному округу підтримали переважна більшість виборців. Володимир Іванович вдячний за це і впевнений, що тепер зможе вплинути як депутат райради на розподіл районних фінансів на користь селища Ювілейного. Сьогодні ж із зароблених радою коштів у селищі лишається їх незначна частина.
Володимир Іванович вважає себе щасливою людиною. Поруч з ним і на роботі, і вдома - дружина Тетяна Олексіївна, яка, до речі, вже вдруге обрана депутатом Ювілейної селищної ради. Син Денис теж став депутатом селищної ради, працює з батьком і навчається в аспірантурі Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. Донька Ірина працює у будівельній академії і теж навчається в аспірантурі.
А селянам напередодні їхнього професійного свята Володимир Кононов побажав, щоб за будь-яких умов вони почували себе щасливими, їхня праця була достойно оцінена і щоб кожен селянин був у змозі забезпечити житлом себе і своїх рідних.

Олексій ГУДЕНКО.





Детальніше ...
18.11.2010   1762
Подарувала Індія судженого

- З перших днів мого перебування в Індії мені здалося, що я потрапила в овіяну таємницями містичну країну. Європейський рівень цивілізації існує тут тільки у великих промислових містах, а в невеликих поселеннях люди не знають пилососів, пральних машин, іншої побутової техніки. Але це не заважає їм постійно жити собі в задоволення, так, ніби кожен день - свято. Мені здалося, що всі індуси, незалежно від того, багаті вони чи бідні, завжди задоволені життям, тому що вміють дорожити тим, що мають. Для європейців бажання індусів допомогти незнайомій людині зайти в автобус, якщо немає вільних місць, посадити її собі на руки або допомогти донести важку валізу може здатися неприємно нав’язливим, а для них - це звичайний прояв гостинності.
Одного разу, коли я оглядала старовинний храм, до мене підійшов гарний індус у кришнаїцькому одязі. Наслухавшись про те, як наші туристки потрапляють у сексуальне рабство, я з великим побоюванням ставилася до іноземців, котрі виявляли до мене інтерес. Але у великих чорних очах Кірона світилася така любов, що я повірила йому і відповіла взаємністю. Кількох фраз англійською мовою, які я знала, було достатньо для того, щоб ми розуміли один одного. Адже, як усі закохані, ми прекрасно спілкувалися мовою серця і душі.
Коли я повернулася додому, Кірон щодня по кілька разів телефонував мені, говорив, що сумує без мене, що ми повинні отримати благословення його батьків і обов’язково одружитися.
Я знову поїхала до Індії. Цього разу вже до мого нареченого за візою, терміном на півроку. Кірон познайомив мене зі своєю родиною - людей середнього достатку. Шість старших братів Кірона і його сестра вже живуть своїми сім’ями. Двоє його братів переїхали жити до Австралії.
Весілля у нас було таке ж пишне, як в індійських фільмах - з гірляндами квітів, священним вогнем і з дотриманням усіх індуських традицій.
А після весілля стали ми з чоловіком налагоджувати самостійне життя. Кірон працював професійним артистом-фокусником. Навчився він своєму древньому і шанованому в Індії ремеслу з використанням гіпнозу у свого старого вчителя. В Індії для виступів Кірона зазвичай на міській площі споруджується велика сцена, з тим, щоб його програму могли подивитися безкоштовно усі бажаючі. А вартість роботи Кірона оплачує спонсор - з числа заможних городян.
Проживання у найманому нами будинку неподалік від столиці Індії Делі в місті Вріндаве, незважаючи на те, що я змушена була прати руками, обходилося в пристойну суму. Тому довелося і мені влаштуватися на роботу в міжнародне вегетаріанське кафе. Не подавалися в цьому кафе ні спиртні напої, ні м’ясні страви, зате готувалися дуже смачні страви з овочів та фруктів із використанням різноманітних спецій. І, як це заведено в Індії, кухарями в кафе були лише чоловіки індуси. А вся обслуга ресторану разом зі мною складалася виключно з російських та українських дівчат.
Незабаром у нас народився син, якого ми назвали стародавнім слов’янським ім’ям Харитон, яке, до речі, співзвучне з багатьма індійськими іменами. Коли наш синочок зміцнів, вирішили ми з Кіроном відправитися на заробітки до Польщі. Він зі своєю концертною програмою фокусника, а я в ролі його перекладачки та асистентки. Програма Кірона користувалося в Польщі великим попитом протягом двох років нашої роботи. Поряд зі звичайними концертними програмами є у Кірона і спеціально підготовлена релігійна програма, з якою він виступав у Польщі на Всесвітньому форумі кришнаїтів.
В Україну ми приїхали, по-перше, для того щоб Кірон познайомився з моїми родичами, ну і, звичайно ж, щоб заробити виступами на приватних корпоративних вечірках, у кафе, ресторанах, нічних клубах, дитячих садках. Програми Кірона розраховані на всі смаки і на різний вік. Це завжди каскад фокусів, жартів, ілюзіону й гіпнозу. Особливо подобається павлоградцям фокус, під час виконання якого в руці Кірона з повітря з’являється пачка папірців, котрі перетворюються в стодоларові купюри.
Як складеться подальше наше життя, відверто кажучи, не знаю. Своєю ввічливістю та інтелігентністю Кірон зачарував мою маму. Вона двома руками за те, щоб ми разом з нашим синочком жили в її просторому будинку. Кірону сподобався наш Павлоград. Проте наші люди здалися йому набагато жорсткішими, ніж його співвітчизники. Одного разу ми їхали потягом і були свідками такого випадку. У вагоні, в проході між сидіннями розгулював чотирирічний малюк. Вагон хитнувся і малюк ледь не впав, а жінка, що сиділа поруч із ним, навіть бровою не повела. Для нас таке явище - звична картина, а Кірон несхвально подивився на цю жінку, а коли ми вийшли з потягу, сказав мені: “У наших чоловіків немає таких сердець, як у ваших жінок. І хоч у мене вже є можливість оформити посвідку на проживання в Індії, на запитання, де ми будемо жити, важко відповісти. В Індії важко заробляти гроші, але можна менше витрачати, щоб безбідно жити. А в Україні навпаки - легше заробити гроші, але на проживання треба багато витратити. Можливо, доведеться, як циганам, кочувати - в Україні гроші заробляти, а в Індії - витрачати.

Записав Анатолій ЗВЕНИГОРА.

Детальніше ...
04.11.2010   1899
Приорільське “зеленотуристичне”…
ТРАДИЦІЙНА українська хата на дві половини вікнами до сонця на обплетеному тином подвір’ї приймала численних гостей з міста і місцевих жителів. Народні майстри з Опішні, Царичанки, Китайгорода, Дніпродзержинська привезли прекрасні вироби народного мистецтва. Радували чудові виступи драматичного, танцювального та вокального гуртків Рудківського будинку культури і майстерність його директора Римми Карнаух, ведучої свята. А діти відновлювали дивні українські ігри за допомогою Ганни Макарової, голови Дніпропетровської національної скаутської організації.
Присутніх тепло вітав рудківський сільський голова Григорій Шишацький. Прибули на свято і кандидати в депутати від обох царичанських округів - Віталій Скакуненко, Вікторія Головко, Андрій Антонов, Богдан Лоза. І “очі в очі”, без трибуни, спілкувалися з виборцями. Добре, якщо переможці виборів допоможуть розвитку “зеленої” галузі економіки, бо проблема працевлаштування у селах Дніпропетровщини надзвичайно гостра.
Свято мало “молочний” напрям, щоб городяни навіч переконалися в надзвичайній корисності молока для людини. Бо воно діє заспокійливо і містить унікальні поживні речовини. Це пояснила під час майстер-класу визначення якості молока спеціаліст Дорадчої служби з Дніпропетровська Лариса Столпник. Були надані й технологічні рекомендації по отриманню молока високої якості (будуть надруковані пізніше).
Відвідали свято і жителі інших сіл Приорілля.
- Я виріс тут, біля Лелії, - розповів учитель-пенсіонер з Кравцівки Віктор Саржан. - Цей куток зветься Голопузівка, а я - з Саржанівки, це поряд. Чому Українську укріплену лінію назвали Лелія - не знаю, здавна так люди на неї кажуть. Неподалік на вуглі - “книш”, бойовий редут, за ним Лелія іде на Полтавщину. А трохи вбік - дві козацькі могили. Молодець Тягнирядно, добру справу робить, так відроджується історична пам’ять народу. Сюди приїхали з сином Олександром і онукою Інною, вона - артистка, виступала тут. А ще в лотерею виграла перший приз - банку меду з випічкою, - усміхається дідусь.

Гості свята мали можливість проїхатись на конях до Лелії - у сідлі чи на підводі і поласувати смачнющим українським борщем та козацькою кашею. Володимир Хіхлов з села Проточі приїхав за досвідом:
- Мені довелося працювати з американцями, вони захоплені нашими краєвидами. Я продав у Дніпродзержинську квартиру і купив на Бабівці у Проточах хату, переїхав назовсім. Думаю збудувати оригінальний котедж для “зелених” туристів і працювати для їхнього відпочинку. Шкода, що немає спеціальних кредитів для цього.
А мету заходу голова Дніпропетровського обласного відділення спілки сприяння розвитку сільського “зеленого” туризму Людмила Носкова визначила так:
- Окрім усього, спілка хоче “підштовхнути” селян дещо змінити спосіб життя. У Карпатах вже є цілі туристичні села, де все у національному стилі - і будівлі, і одяг жителів. Саме цим ми і цікаві світові й нашим городянам. На Хмельниччині, наприклад, у Шепетівському районі є село Гриців. За кілька років “зелений” туризм там наскільки розвинувся, що до них на відпочинок їдуть з-за океану - з Канади і США! А в Царичанському районі, бачу, природні умови аж ніяк не гірші. Людям треба об’єднуватись, щоб запропонувати відвідувачам якісний сервіс. Садиба Миколи Тягнирядна - одна з кращих в області, він розуміє, що і як треба зробити, щоб людям було цікаво. Всім бажаючих займатися “зеленим” туризмом ми надаємо консультації за телефоном (0562) 46-03-27.
А охочі мусять з’явитися і не лише в Карпатах, а й на Дніпропетровщині. Бо є городяни, які розуміють переваги відпочинку в селі - чисте повітря, натуральні овочі, фрукти, молоко, ліс, річка… А мінімальна вартість проживання (з харчуванням) одного туриста, за словами Людмили Носкової, сягає ста гривень на добу. Це - при мінімальному сервісі. Тобто пропозиції і справді цікаві для селян. Якби ще й можливості дешевих кредитів були, ця справа, певно ж, пішла б веселіше…

Григорій Давиденко. Фото автора.

На знімках: організатор і керівник проекту “Молочне свято” Лілія Лапєєва та козак Владислав Ладигін - сотник Старосамарської сотні Кодацької; гончар із Опішні Віктор Комаревцев.

Детальніше ...
28.10.2010   4982
Якби молодість знала…

- День людей похилого віку - свято сильних духом особистостей, тих, котрим довелося пережити буремні роки війни, післявоєнну розруху, відбудовувати величезну країну, в якій ми з вами живемо, - звернувся губернатор до сивочолих ветеранів. - Я, як керівник області, відчуваю свою відповідальність перед цими героїчними людьми. Ми серйозно і, що важливо, адресно підходимо до вирішення питань, які турбують літніх людей. І в першу чергу - це забезпечення медикаментами та якісним медичним обслуговуванням. Для оздоровлення ветеранів на Дніпропетровщині працює обласний госпіталь для інвалідів війни, де щорічно проходять лікування більше 4,5 тисяч пацієнтів. Крім того, майже в усіх лікарнях відкрито спеціальні палати для ветеранів Великої Вітчизняної війни. У цьому році з обласного бюджету виділено близько 5 мільйонів гривень для забезпечення ветеранів сертифікатами на придбання медикаментів. На Дніпропетровщині взяла свій початок акція по забезпеченню інвалідів війни мобільним зв’язком. За цей час безкоштовні мобільні отримали 1700 ветеранів. Приємно, що наш досвід переймають інші області України. Це те найменше, що ми можемо зробити для людей, котрі відстояли наше сьогодення, і діляться зі своїми дітьми та онуками безцінним життєвим досвідом та мудрістю. 
Закінчити матеріал всупереч урочистій промові губернатора все ж варто буденним. Середньомісячний розмір пенсійних виплат зріс з 1096 грн. на 1 січня до 1163 грн. на 1 липня 2010 року. І що б не розповідали можновладці всіх скликань про свою турботу, чи уявляє хоч один з тих, хто споглядає на світ з вікон шикарних службових авто - як воно, прожити місяць на таку суму?

 

Юлія ДУЛАНОВА.

Детальніше ...
06.10.2010   1810