Поточний № 40 (1377)

19.10.2021

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Час поштових коней


11.08.2021

Пошта донедавна була головним засобом комунікації між людьми в часі і прсторі. Як одна з установ, запроваджених для обміну інформацією, вона сприяла розвиткові діловодства і культури спілкування. В Гетьманській Україні перші відомості про поштове сполучення, яке ще не мало систематичного характеру, сягає XVII ст. Гетьмани України, починаючи з Богдана Хмельницького, спілкувалися як на міжнародному рівні – з володарями сусідніх держав, так і в межах Гетьманської України – з козацькою старшиною і духівництвом, – шляхом листування, з яким відсилали так званих нарочних. 
У другій половині XVII століття в Україні вже існувала мережа поштових служб – пунктом 10 «Глухівських статей», підписаних 16 березня 1669 року новообраним гетьманом Дем’яном Ігнатовичем (Многогрішним), було передбачено організацію пошти із залученням до неї бажаючих бути поштарями. 
У першій половині XVIII ст. в Києві на Подолі  існував «поштовий двір» і був визначений порядок надання поштових коней, приймання кореспонденції тощо. Подальший розвиток поштової справи у ХІХ ст. призвів до введення загальних правил поштового діловодства, появи розгалуженої мережі поштарських посад, а також єдиних тарифів для пересилки листів і посилок, яким передбачалося введення штемпельних конвертів і марок.
Це, так би мовити, передісторія. А чим же сьогодні радує споживачів своїх послуг українська пошта?
На жаль, в останній час значно збільшилася кількість скарг щодо незадовільної доставки газети «Сільські новини» нашим передплатникам. Найбільш кричуща ситуація склалася у селі Водяне Нікопольського району Дніпропетровської області. Ще три місяці тому  наша читачка Надія Іванівна Гаврилюк поскаржилася, що у квітні їй не принесли «Сільські новини» №№ 13, 14 за 8 і 15 квітня. За її словами, завідувач поштового відділення сусіднього села Павлопілля, яке обслуговує Водяне, Тетяна Білявська пояснила, що їй невигідно носити газету у село,  яке знаходиться на відстані 5,5 км. Оце такого ще не було! Адже наша передплатниця, до речі, сплатила гроші і за доставку, яка становить третину від передплатної вартості газети.
 Намагаючись вирішить ситуації, редакція зі свого архіву на початку червня направила на адресу Н.І. Гаврилюк рекомендований лист з недоотриманими газетами. Завідувачка пошти Тетяна Білявська передала через соцпрацівницю, аби Надія Гаврилюк особисто з паспортом з’явилася на пошту для отримання рекомендованого листа. В іншому випадку той лист, за словами завідувачки пошти, буде повернуто назад відправнику. Зауважимо, що Надії Гаврилюк 81 рік і здолати відстань в 5,5 км просто не в змозі. Тож за нашим листом вона не прийшла, а конверт із надісланими газетами  повернувся до редакції аж 3 серпня, майже через два місяці. А разом з ним ми ще отримали інші листи наших дописувачів.
Зокрема,  лист Івана Гусарова із села Дерезувате Синельниківського району, датований 14.03.2021, лист Віктора Кобзаря із Світловодська Криничанського району, датований 07.04.2021, лист Ігоря Богомаза із Дніпра, датований 18.06.2021, Ганни Горінової із Жовтих Вод, датований 02.07.2021 роком, Світлани Євгеньєвої із м. Кам’янське, датований 22.07.2021. До слова, редакцію облуговує відділення поштового зв’язку №9 м. Дніпра. 
Дякуємо, шановні читачі, за ваші листи, які з таким запізненням отримали. Однак досі  не маємо офіційної відповіді щодо недоставки газети «Сільські новини» нашій передплатниці Надії Гаврилюк із села Водяне Нікопольського району. Минуло три місяці від часу нашого інформаційного запиту до Дніпропетровської дирекції «Укрпошти»…
Можливо, настав час нашій «Укрпошті» повернути, як це було у першій половині XVIII століття, поштових коней. Тоді і кореспонденція буде швидше надходити, і газету за 5,5 км можна буде вчасно доставляти. Чи як?
Олексій ГУДЕНКО.
 
ННа знімку: 17 травня 1735 року. Донесення Київського магістрату про одержання указу Сенату про порядок приймання кореспонденції поштами.