Літні люди Софіївщини пам’ятають свій сусідній район - Сталіндорфський. У 30-х роках минулого сторіччя він був центром єврейського національного району Дніпропетровської області. А проіснував райцентр аж до 1944-го року, щоб потім стати селищем Жовтневим. І до сьогодні тут залишилась райцентрівська атрибутика: широкі вулиці, школи, амбулаторія, будинок культури, заклади торгівлі тощо. Як і залишилась інша «атрибутика» - водяна епопея.

МЕШКАНЦі Жовтневого десятиліттями пили дніпровську воду. Коли вийшли з ладу металеві труби водогону, їх швиденько викопали й відправили куди треба й кому треба. А комунікації з системи водопостачання вирішили повністю замінити на сучасні. І торік майже в половині осель села таки з’явилася вже нова вода.
Зустрічаємо на вул. 40 років Перемоги першого-ліпшого перехожого й запитуємо:
- Що то у вас за такі окопи по всій вулиці вириті, до виборів готуєтесь? – жартуємо.
- Аби ж то окопи, то наша майбутня водомагістраль, - неохоче відповів нам Володимир Кичка, що мешкає тут.
- А чому майбутня, вже ж під зиму час підбирається
- Та отож, нам тут не до жартів, - каже нам Володимир Іванович.
Виявляється, що ще навесні районний депутат, директор місцевої школи-інтернату Микола Католик та сільський голова Віктор Губаренко звернулися до людей, щоб вони відгукнулися й для себе воду попроводили.
- Через місяць будете з водою, – пообіцяли нам, авторитетні в Жовтневому люди. – Як можна не повірити...
І дійсно, наприкінці травня завертілося, закрутилося, загуркотіло, що означало: почалися роботи. Люди дружно полізли в свої «загашники» й здали чималі кошти. Сільський депутат із цієї вулиці Тамара Мішура збирала понад 700 гривень на труби. Десь стільки ж коштує «прокол» під апостолівською автотрасою. 500 – за екскаватор. Одним словом, понад дві тисячі з кожного сільського «носа»!
І тепер оті окопи по кількох вулицях є на кілька кілометрів, але без ніяких знаків попередження: сюди можуть «влізти» і діти, і худобина та й не дай Бог автомашина якогось місцевого шумахера влетить. А вода зі всього видно тут скоро не задзюрчить. Та головне: у чиєму гаманці шелестять ті зібрані людські гроші? - А чому роботи по водозабезпеченню села Жовтневого припинились? – запитуємо в голови Софіївської РДА Валерія Мірошниченка, досвідченого чиновника.
- То не до мене запитання, хоч я там був і бачив ту сумну картину, - зі щирим лукавством відповів нам Валерій Миколайович. – Краще ви запитайте в сільського голови в чому там справа?..
Не запитали, бо не зустрілися з ним. Але довідалися, що районна міліцейська структура порушила кримінальну справу й досі так завзято чухає потилицю, що аж трубам тим у траншеях без води тошно. Ніби у слідчих немає термінів на розслідування, ніби у селян грошей, як кажуть, кури не клюють, ніби селянський терпець не може увірватися. А самоврядна територіальна громада водичку ще з нетерпінням очікує. А де ті депутати-активісти, кандидати в нардепи, їхні поважні балакуни-обіцяльники, що по Жовтневому «табуном» снують, владні органи району, що ніяк не доторкнуться до суворості закону? Що маємо, те й маємо, казав колись один високочолий український словокрут. Бісова душа, правильно ж накаркав, ніби в воду дивився!

Михайло СКОРИК, кореспондент газети «Голос України» (спеціально для «Сільських новин»).
Дніпропетровська область.