ЛЮДИНА-ЛЕГЕНДА 

Так говорять про Героя України Віру Найдьонову її земляки із села Тавричанка Херсонської області. Так говорять про неї аграрії з усієї України. Так говорить про неї президент НААН Ярослав Гадзало.

«Віри Опанасівни не стало у квітні 2016 року, – говорить Ярослав Михайлович. – Це була велика втрата для аграрної науки, оскільки вона уособлювала економічну та соціальну стабільність в окремо взятому державному дослідному господарстві «Асканійське» та у селі Тавричанка. – І дуже добре, що усі її напрацювання були продовжені її сином, Віктором Григоровичем, який зараз очолює господарство. Сьогодні Тавричанка, яка знаходиться у гарячому херсонському степу, – зразок українського села, де створені всі умови для продуктивної праці і відпочинку. На честь Віри Опанасівни тут закладено унікальний парк, у сільському клубі активно працюють гуртки художньої самодіяльності для дітей і дорослих, функціонує сучасний стадіон, на якому у свій час проводила тренування сімферопольська «Таврія», до послуг селян та дітей – два міні-стадіони, кінно-спортивна школа, реабілітаційний центр. З цього віддаленого села жодна людина не поїхала на заробітки за кордон. Навпаки, з Прибалтики одна родина переїхала у Тавричанку і успішно працює у дослідному господарстві. З року в рік багатопрофільне господарство «Асканійське» нарощує обсяги виробництва, виробляє продукцію рослинництва, твариннництва, реалізує якісний насіннєвий матеріал. Менше 60-70 центнерів ранніх зернових із гектара «Асканійське» не збирає.Тут розуміють: вітчизняне  насіння краще пристосоване до спеки та бездощів’я, менше реагує на різкі перепади температури. Це приклад, коли державне – ефективне. І всі розмови про те, щоб забрати землю у державних господарств, у даному разі – недоречні. Навпаки, ефективним господарям державних земель треба давати дорогу і допомогу», –  підкреслив президент НААН Ярослав Гадзало.

Родом Віра Найдьонова була із села Заозерне Каховського району Херсонської області. У 1980-му закінчила факультет планування сільського господарства Київського інституту народного господарства ім. Коротченка. У 1985 році  була призначена на посаду директора радгоспу «Асканійський», який у жовтні 1991 року за її ініціативою було перейменовано на  дослідне господарство «Асканійське» на той час Української академії аграрних наук. Саме співпрацю з аграрною наукою Віра Опанасівна вважала головною запорукою подальшого розвитку багатогалузевого агроформування. Адже виробнича діяльність господарства спрямована на вирощування зернових культур (озимого і ярового ячменю, жита, вівса, проса, гороху, кукурудзи), олійних (соняшнику, ріпаку, льону), кормових та технічних культур (люцерни, експорцету, віки, конюшини, райграсу, фацелії),  а також  різноманітних овочів: помідорів, капусти, цибулі, моркви, буряку). Господарство є племінним в молочному і м’ясному скотарстві. Тут функціонує племінний завод з розведення овець асканійської тонкорунної породи. Є і своя переробка, яка дає до столу борошно, макаронні вироби, крупи, хліб, ковбасні та молочні вироби. 

Спільно з фахівцями Інституту зрошуваного землеробства та Селекційно-генетичного інституту НААН тут здійснюють післяреєстраційне вивчення нових сортів озимої і ярої пшениці, ячменю, сої, гібридів кукурудзи, олійного льону. 

 

СИН ЗА МАТІР

Віктор Найдьонов з глибокою повагою  і теплотою говорить про Віру Опанасівну, яка присвятила все своє життя роботі і сину: коли йому було всього п’ять місяців, в ДТП загинув його батько. Вольова жінка вирішила бути вірною своєму чоловікові до кінця свого життя – заміж не вийшла, хоча і подобалася багатьом. Дала тоді вона слово і стримала:  зробити все, аби син не знав ні в чому проблем. Часто-густо брала із собою на роботу. А йому подобалося не в кабінеті, а в полі бути, біля трактора, машини. Коли Віра Опанасівна разом із сином-школярем пішла здавати іспити для отримання водійського посвідчення, працівники ДАІ  були вражені знаннями правил дорожнього руху та   навичок практичного водіння, які продемонстрував 9-річний Віктор. Любов до техніки теж певною мірою вплинула на його бажання отримати фах інженера у Мелітопольському інституті механізації сільського господарства. 

Віктор припав до душі при першому знайомстві зі своєю  майбутньою дружиною. «Статний і в техніці розбирається, у гаражі – інструмент у порядку, а свою «Волгу» зумів перебрати до гвинтика і зробив її, як нову,  – розповідає  Олена Найдьонова.

– До квітня 2016 року ми жили великою родиною – наша бабуся, наша маманя Віра Опанасівна, двоє наших синів Владислав та Ігор, і я з Віктором, – Хоча і сама працюю тут бухгалтером, розумію, наскільки відповідальна робота директора, а тому намагаюся у чомусь допомогти, у чомусь –  не заважати. У нас прекрасні діти – Владислав закінчив ДНУ ім. Гончара за фахом «Міжнародні економічні відносини», Ігор – першокурсник Українського державного хіміко-технологічного університету», – щиро каже Олена Найдьонова.

«Коли маму відспівували у храмі, я твердо пообіцяв, що зроблю все, аби на небесах вона не переймалася земними проблемами, – пригадує Віктор Найдьонов. – Свого слова дотримав – господарство працює, люди мають роботу, парк, про який так мріяла мама, відкрили два роки тому».

На  глибоке переконання Віктора Григоровича, діяльність керівника – це перш за все злагоджена робота команди. До неї входять передусім головні спеціалісти – заступники директора Сергій Хоменко і Олександр Князєв, голова профкому Наталія Сучкова, головний агроном Віктор Ніжеголенко, головний зоотехнік Олександр Дубінський, головний інженер Валентин Бутенко, головний  бухгалтер Олена Саяхова, які забезпечують фунціонування господарства.  Досвідчених працівників тут цінують. Окрім стабільної зарплати, жінки, які мають стаж роботи 25 років, а чоловіки – 30 років, отримують щомісячну доплату у розмірі 650 гривень. Господарство утримує свій реабілітаційний центр, підтримує сільський будинок культури, у якому свої таланти проявляють близько сотні талановитих селян та дітей. Цьогоріч  близько 20 випусників місцевої школи вступили на бюджетні місця  вищих навчальних закладів України. Нині у двох випускних класах навчається 50 старшокласників. Підростає майбутня зміна. Значить село буде жити! А разом з ним і господарство та 350 людей, які тут працюють. Здоров’я всім і наснаги!