Поточний № 4 (1431)

29.03.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Ми живемо завдяки їм


19.05.2011

Козаки пошукового підрозділу «Надія» знайшли рідних старшого сержанта Прохора Беспрозванного, 
який загинув біля Могилева у роки війни

МИ живемо завдяки їм. Ці слова у святі травневі дні звучать особливо проникливо. Вони про мільйони людей, які загинули у битвах Другої світової з фашистською чумою. Оте немов зриме почуття жалю за їхніми непрожитими роками, за їхніми ненародженими дітьми так само 9 травня буде передаватись від покоління до покоління. І єднатиме людей у думці про велич їхнього подвигу.
На цей День Перемоги Могилів Царичанського району приймав гостей із Запоріжжя. Родичі загиблого над селом у повітряному бою Прохора Беспрозванного приїхали вшанувати його пам‘ять. Зовсім недавно вони дізналися про дорогу для них людину. А до цього мали лише стандартну для багатьох відписку: «Пропав безвісти». У самих цих словах віє зневагою до людини, яка зі зброєю в руках захищала Батьківщину. Ніяк не може жива душа пропасти безвісти, мусить залишитися слід на землі. Про це говорили присутні на зустрічі. А про причини неуваги до долі людини і невдач на полях війни Олександр Довженко у липні 1942-го сказав так: «Якість війни – це якість організації суспільства, народу. Вся наша фальш, тупість, все безм‘язе і безмозгле ледарство, увесь наш псевдодемократизм, перемішаний із сатрапством, - все вилізає боком і котить нас, як перекотиполе по степах, по пустелях. І над всім цим – «Ми победім!»
А знайшли рідних Прохора Беспрозванного козаки пошукового підрозділу «Надія» Царичанського козачого полку Всеукраїнського козачого війська.
- Не можна забувати жодного солдата, який бився на війні, - сказав сотник Китайгородської сотні Анатолій Калініченко. – Вже кілька років займаємося встановленням імен тих солдатів, які загинули в битвах у Царичанському краї, розшукуємо їхніх родичів. Перед Новоріччям відгукнулися і рідні Прохора Єрофейовича Беспрозванного, 1912 р.н., старшого сержанта, повітряного стрільця 250 авіаполку 50 авіадивізії, що базувалась тоді в Ростові. У серпні 1941-го, коли німці підходили до Дніпра і наводили переправи, він разом із сімома бойовими побратимами, а це пілот Зуєвський Геннадій Володимирович, бортмеханік Бондаренко Іван Павлович, штурман Войтенко Дмитро Григорович, бортмеханік Чуйко Іван Калинович, стрілець-радист Рєзванцев Іван Захарович, повітряний стрілець Касаткін Микола Олександрович, на важкому бомбардувальнику вилетіли, щоб не дати зайдам переправитися. У повітряному бою поблизу переправи літак був підбитий і загорівся. Очевидець Анатолій Продан (нині покійний) з Цибульківки розповідав, що бомбардувальник летів і горів від Дніпра, а залишок бомб скидав на ліс понад Оріллю. Адже навіть з однією бомбою не міг приземлитися. Та над селищем, що в Могилеві, літак вибухнув… Екіпаж врятуватися не міг, парашутів у них не було. Імена загиблих встановили по медальйонах. До речі, ще не у всіх них знайдені рідні.
Найбільше Беспрозванного шукав його рідний брат Микола Єрофейович, який закінчив війну капітаном. У 1983 році він пішов за вічну межу… Але діти й онуки добре запам‘ятали, як він переймався долею брата на війні: «Наш Прохор пропав…». Тому були щиро вдячні людям, які бережуть пам‘ять про останні хвилини життя Прохора Єрофейовича і повідомили їм про його могилу поруч із київським шляхом у Могилеві.
- Скільки разів ми їздили повз неї із Запоріжжя до рідні в Житомир! - сказала під час зустрічі Людмила Беспрозванна, невістка Миколи Єрофейовича. – Велике спасибі добрим людям, що відшукали нас.
Людмила Олександрівна разом з дітьми Наталією та Ігорем подякували і жителям Могилева за доглянуту братську могилу, а працівникам Могилівської школи – за збережені в шкільному музеї експонати про героїчний екіпаж бомбардувальника. Як з‘ясувалося, правнук Миколи Єрофейовича Олег Беспрозванний проходить зараз строкову службу в Збройних силах України в Запоріжжі. А увесь їхній рід чекає приходу в цей світ іще одного Беспрозванного…
Життя продовжується. Мир і спокій душам усіх, хто загинув у пекельних битвах Другої світової. Земний уклін людям, які допомагають відновити правду про невідомі для багатьох сторінки війни та імена полеглих на ній героїв.

Григорій ДАВИДЕНКО.
На знімках: вчитель історії Могилівської загальноосвітньої школи Тетяна Назаренко, сотник Анатолій Калініченко і Людмила Беспрозванна; біля братської могили в центрі Могилева, могили двоюрідного дядька і діда (крайні справа – онуки Наталія та Ігор Беспрозванні).
Фото Олександра
ПЕРЕЯСЛАВЦЯ.