Поточний № 16 (1404)

06.10.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Наскільки ми готові до захисту рідної землі


21.04.2021

Прочитавши дуже своєчасну інформацію в нашій газеті про нарощування Росією військових сил поблизу наших  кордонів, мимоволі ловиш себе на думці, що ці «ігри» дуже яскраво характеризують нашого північного сусіда. Заражений бацилою «державного шовінізму»,  Росія ніяк не може жити без того, щоб не похизуватися своїми м’язами. Це, видно,  її хронічна хвороба.

Після зрадницького захоплення Криму та частково Донбасу Росія знахабніла ще більше. І це зрозуміло. Вона завжди лізе на того, хто слабший, і боїться того, хто сильніший за неї. Ми вже до цього звикли. Але від того, у кого руки чешуться та совісті бракує, можна чекати чого завгодно. Ми вже не ті, що були у 2014 році і таки готові до рішучого опору. Але постає питання: «наскільки ми готові?»  Добре, що в наш освічений вік існує Інтернет. Звертаємось до військових експертів з цим питанням. Вони нас запевняють, що ми вже, дійсно, не ті, що були сім років тому, що армія дуже зміцніла, озброєння покращало і наш військовий рівень дуже високий. Ми побороли пацифізм 2014 року, о українська армія  готова до захисту . Читаєш таке і гордість за нашу армію наповнює груди. 
Далі наші експерти, наприклад Валерій Рябих, роз’яснюють, що «загроза  розгортання великомасштабної війни РФ і втягнення в неї України, нікуди не ділася, а з 2014 року постійно зростає». А заступник директора ЦДАКР Михайло Самусь додає, що багато зроблено для зміцнення армії, але є ще недоліки.  У нас дефіцит стрілецькій зброї та боєприпасів до артилерії. Немає патронних заводів. Купуємо у Литві, Болгарії, Чехії, Сербії. Питаємо у наших експертів: «Чи то так дорого, що неможливо побудувати за сім років свій завод, щоб не купувати у когось патрони та снаряди до гармат? «Та ні, – кажуть, – це можна зробити за два-три роки, а коштуватиме такий завод від 70 до 200 мільйонів доларів». «То чому ж досі не збудовано?» – питаємо експертів. Вони кажуть, що починаючи з 2014 року Міноборони розглядало декілька пропозицій щодо збройних заводів, але у нас так тяжко та довго  все вирішується... От тобі й маєш!  
Починаючи з 2014 року, тривають воєнні дії на Сході, російські снайпери вже 7 років відстрілюють наших бійців.  А ми досі не спромоглися відбудувати свій патронний завод, бо Луганський втачено. Панове міністри, якщо не спроможні побудувати  новий патронний завод, то поступіться місце тим, хто зможе це зробити. І  облиште  ту  казочку, що ви буцімто спроможні, та ось ніяк не вирішите, яка ж  у нас зброя буде – наша вітчизняна чи «НАТОвська»? Під  яку ж зброю патрони робити? І на це у вас пішло сім років? 
У кожного з наших бійців у руках найкращий у світі автомат Калашникова. Ось під нього  вже декілька років тому і треба було збудувати патронний завод. А ті патрони, що ви закупили на декілька мільйонів у Литві, наші бійці під час навчань та на передовій майже витратили. Так нам кажуть експерти. Чого ви чекаєте? Чи грошей нема? Так наведіть порядок на митниці, поверніть прибуток у декілька мільярдів до державного бюджету та запустіть роботу підприємств військово-промислового комплексу! Священний обов’язок міністра оборони – забезпечити кожного бійця своєї армії патронами до зброї. 
Пам’ятаю, що президент Володимир Зеленський після виборів обіцяв, що буде позбуватися фахівців,  не спроможних виконувати свої обов’язки. Не забуваймо це!
Ігор БОГОМАЗ,
ветеран  праці з міста Дніпра.