Задум нового проекту виник у Магдалинівському районі. Його метою є повернення орільських вод до колишньої своєї заплави – в озера Порубіжне, Козачий лиман тощо, відсічених від річки каналом «Дніпро – Донбас». А далі вони мають піти руслом колишньої Заплавки в Оріль. Зрозуміла ідея магдалинівців викликає неабияку стурбованість щонайперше жителів Царичанського району, та і Петриківського й Дніпропетровського в пониззі річки – а чи вистачить її води на два рукави? Чи не погіршить новий проект і без цього незадовільний гідрологічний стан Орелі нижче за течією?

ЦІ й інші питання обговорювалися 27 листопада в Царичанці у вузькому колі за участю народного депутата Сергія Глазунова, представників Царичанської райдержадміністрації, громадськості двох районів, водних організацій. Про першопричини виникнення проекту фермер Валентин Мурчич з Чернеччини Магдалинівського району повідомив «Сільським новинам» таке:
- Ідея повернути води Орелі належить мені. Я виріс біля Порубіжного, Круглого, Пилипового, Козачого лиману – Великого й Малого. Як не було каналу, Оріль весною розливалася на три кілометри… З Чернеччини в Нехворощу можна було плисти човном. Після побудови «Дніпра – Донбасу», який відрізав наші чисті озера від річки, вода в них стала мутною, насиченою сірководнем. Немає чим напоїти худобу, не стає води в колодязях…
Несподівана ідея поступово знайшла прихильників у краї. А наприкінці жовтня Дніпропетровська ОДА на розробку проекту «Відновлення гідрологічного режиму системи озер Порубіжне – Козачий лиман та річки Заплавка в Дніпропетровській області» виділила 300 тисяч гривень з обласного фонду охорони навколишнього середовища. Проектом передбачено провести Оріль півкілометровою протокою до «Дніпра – Донбасу», пройти під ним дюкером (трьома трубами завдовжки чотириста метрів, діаметром півметра кожна, на три метри нижче дна каналу), далі розчистити протоки між озерами Порубіжне, Круглий і Козачий лимани та річки Заплавка тощо. Вочевидь, така конструкція не гарантує вільного плину води впродовж тривалого часу. Адже вузькі півметрові труби (ширші іноземній техніці прокласти ще не до снаги, як зазначають водники) обов’язково замулюватимуться, заростатимуть кошуром тощо. Та директор Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпродіпроводгосп» Володимир Гринюк навів свої аргументи:
- Район Порубіжне – Козачий лиман є Клондайком української природи. Треба відновити тут проточність води (коли проектували «Дніпро – Донбас», такі «дрібниці» ці ж проектанти і в голову не покладали – прим. авт.), переважно під час повені. Та санітарна зона каналу «Дніпро – Донбас» не дозволяє втручатися в його води. Тому ухвалене рішення пройти під ним трьома трубами, вартість робіт наближено дорівнюватиме семи мільйонам гривень (!).
Оце такі плани. Певно ж, з огляду на неймовірну дорожнечу робіт, які за десять – двадцять літ через поступове замулення тонких труб у їхніх найнижчих точках можуть виявитися абсолютно даремними, варто поглянути на проект під іншим кутом зору. З моменту побудови каналу багато дечого змінилось. Тепер воду «Дніпра – Донбасу», як відомо, для пиття ніхто не використовує. А на каналі діють десятки насосних станцій, у яких сотні тонн металевих конструкцій водозабірників, трубопроводів, механізмів перекачування тощо знаходяться у воді – постійно! Тож шість-сім додаткових тонн труби діаметром 1,2 метра нового проекту, прокладеної на межі верхньої позначки каналу, його водам аж ніяк не зашкодять. Але в рази зменшать вартість проекту. До того ж товщу трубу довжиною приблизно сімдесят метрів (майже в шість разів коротшу за проектну!), прочистити, погодьтеся, набагато легше. Та поки що водники диктують правила гри. Їм, як не парадоксально це звучить, чим дорожче – тим краще… Бо приорільські береги для водних зодчих давно стали справжнісіньким Клондайком. Але не природним – фінансовим… Адже останніми роками водники поблизу Нехворощі трудяться на Орелі постійно. Та результати праці – де вони? Принаймні в трьох районах нижче за течією їх не видно.
- Цьогорік орільська вода зайшла в Лиман, і річка влітку впала, це не казки, - зазначив помічник народного депутата Ігор Шаровський. – Чи може хтось дати гарантію того, що оцей проект сприятиме збільшенню води в Орелі? Чи залишиться вода в річці?
Конкретні застереження щодо нового проекту були зроблені і головою Царичанської райдержадміністрації Володимиром Стрільцем:
- Тепер Оріль зневоднена, весною вода підніметься. Але якщо тоді забрати її на новий проект, то води в нас не буде. Ми зробимо добре діло сусідам, але до нас повінь не дійде. Заплавні луки не заливатимуться водою, не виросте трава… Такий варіант розвитку ситуації нам не підходить. На якій позначці буде річка в Царичанці впродовж року? Скільки води забере новий проект? Чим заплановано її компенсувати?
На ці питання Володимир Гринюк точних відповідей не мав. Вочевидь, такі обрахунки обов’язково треба зробити. За час літньої спеки, за словами директора проектного інституту, з площі давніх лиманів у 500 гектарів випаровується 250 міліметрів води, або більше мільйона кубів. А скільки просочиться в ґрунт? Невідомо. Прозвучала загальна наближена цифра – 1,5-1,8 мільйона метрів кубічних води. Її щороку потрібно буде забирати з Орелі для озер Чернеччанської й Гупалівської сільських рад, де проживають більше чотирьох тисяч чоловік. Це доволі серйозні обсяги, про пошук яких мають завчасно подбати водники. Лише після цього, що абсолютно логічно зазначив Володимир Стрілець, можна починати думати про новий проект. Як варіант, водники запропонували взяти ці обсяги води з Орільківського водосховища, яке утворене лівою притокою Орелі Орількою. Та це питання поки що залишається відкритим. Як, власне, і доля самого проекту, доволі абсурдного за формою і навряд чи підйомного в такому вигляді для куцого українського бюджету.
- Якщо подумати глибоко, то інакше, як ідіотизмом, цей проект не назвеш, - сказав після наради голова Царичанської районної громадської організації «Комітет порятунку Орелі» Валентин Коваленко. – Ось подивіться, що роблять проектанти – спочатку відмежовують чернеччанські й гупалівські озера від Орелі каналом. Це було зовсім недавно, якихось сорок років тому. А тепер пропонують, як велике благо, повернути орільські води назад… Причому знову - за величезні гроші. Та за таке треба притягувати до кримінальної відповідальності, а не заохочувати подібне! А рік тому поблизу Нехворощі водники здійснили корупційні дії національного масштабу - Оріль на вимогу приватних структур і частково за їхні гроші перегнали під полтавський берег. Тепер ті місця взяті в оренду, звичайних людей туди не пускають. Вважаю, цю аферу потрібно розслідувати на державному рівні. Не раз говорив – діяльність водних проектантів не лише на Орелі, а й скрізь в Україні треба припинити, як надзвичайно шкідливу для екології і життя людей. Це узаконений державою бізнес на живій природі з непередбачуваними наслідками, і більше нічого.
Надзвичайно гіркі, та разом з цим і абсолютно справедливі слова. Про те, що до обводнених Лиману, Дацунового тощо не пускають ні місцевих рибалок, ні мисливців, розповів на нараді ветеран МВС України з Магдалинівського району Микола Мурчич:
- Там забрана ділянка площею біля трьох з половиною тисяч гектарів. Люди з навколишніх сіл туди й ногою не можуть поткнутися… А ще і досі не притягнуті до відповідальності ті, хто перекрив Оріль в районі Йосипівки Магдадинівського району півтора роки тому. Чому? Є ж розпорядження тодішнього керівника Дніпропетровщини Олександра Вілкула – якнайретельніше розслідувати! Та практично ніхто й пальцем не поворухнув...
Так, про бурхливу діяльність «птиць високого польоту» на Орелі, на межі Дніпропетровської і Харківської областей, відомо давно. Неодноразово писали про неї і «Сільські новини». Чомусь на розслідування «подвигів» «птиць» існує певне «табу». Народний депутат Сергій Глазунов пообіцяв домогтися належного розслідування цього резонансного злочину. Хоча й зізнався, що зробити це не так просто.

ЦАРИЧАНЦІ ПОДАРУЮТЬ… БОЛОТО?
Певно ж, приклади недолугих дій водних зодчих за принципом «спочатку так, а потім – навпаки, однак за все заплатять» на Орелі, наведені главою приорільських екологів, можна, на превеликий жаль, продовжувати. Поблизу Нехворощі їх, як піщинок у річці... Тут при будівництві «Дніпра – Донбасу» проектанти допустили надзвичайно велику помилку – надмірно «притиснули» Оріль каналом до Нехворощі. Потім довелося захищати селище від повеневих вод земляною греблею. А ще з цією ж метою поглиблювати Грякову, або Циганку, яка сполучала Оріль із Заплавкою. Сьогодні після кількох без великої повені весен протоку як зайву (?!) намагаються повністю «заглушити» з боку Нехворощі, перетворивши практично на болото. Ось що про ці й інші роботи розповів заступник начальника Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів Сергій Сазонов:
- Цього року нам виділено два мільйони гривень на роботи в районі Нехворощі за проектом «Відновлення гідрологічного режиму річки Оріль на межі Полтавської та Дніпропетровської областей». Доводимо глуху дамбу на Гряковій з боку Орелі до проектної позначки, дещо вищої меженного (найнижчого – прим. авт.) періоду. Укріплюємо і переливну греблю в руслі колишньої Заплавки біля Михайлівки Царичанського району, щоб там влітку була вода. Ще плануємо зробити переливну греблю висотою 1,4 метра в районі Брідка в Царичанці, щоб не допустити осушування річки. Вартість робіт становить 500 тисяч гривень. Позитивний висновок щодо необхідності побудови греблі буде.
Ось так – меткі на задумки водники вже вкотре, за чергові півмільйона ставлять громадськість Царичанського району перед несподіваним фактом - робимо новий проект, перекриваємо Оріль! І знову без громадського обговорення, як це повинно бути згідно з «Положенням про участь громадськості у сфері охорони довкілля», затвердженого Наказом Мінохорони навколишнього природного середовища 18 грудня 2003 року. Детально контраргументи цього проекту на нараді не розглядалися, в центрі уваги був магдалинівський. Але їх таки чимало. По-перше, таку греблю 1961-го року вже пробували зробити. Завезли на берег Орелі велике каміння, і тодішні керівники району, за спогадами очевидців, носили його разом з усіма людьми на Брідок. Та вода піднялася і врешті-решт поряд зробила собі в піщаному ґрунті нове русло. А весняна повінь геть прибрала каміння… Більше річку не пробували загородити. По-друге, водний режим Орелі змінився за останні роки, по берегах з’явився очерет, у воді мул, вода застоюється. А якщо іще сповільнити течію греблею, то біля Царичанки і кілометрів на шість вище, беручи до уваги природний похил річки 0,27 м на 1 км, буде справжнісіньке болото! По-третє, існує висновок ДРПВІ «Дніпродіпроводгоспу», озвучений заступником головного інженера Віктором Дем’яновим:
- Утворення переливних дамб на Орелі у Царичанському районі вважаю недоцільним. Адже там плоский рельєф, піде наліво й направо підняття ґрунтових вод.
І четверте, чи не найголовніше – неможливо уявити собі нашу степову вільну норовливу красуню із зашморгом на шиї. Це вже буде не Оріль, а казна-що… Усі, хто зріс на її мальовничих берегах, від звичайних людей до поетів і художників, будуть, поза сумнівом, однозначно «проти» такого ярма. До речі, Володимир Гринюк на питання «Як можна будувати греблю в Царичанці, коли є негативний висновок вашого державного проектно-вишукувального інституту?» відповів: «Позитивний висновок зробить інша організація, яка має відповідний сертифікат».
Така гірка правда нашого життя – під будь-який авантюрний природний задум сьогодні можна, на жаль, підвести законну базу… Вкрай злободенними є слова, сказані торік професором ДНУ Валентином Булаховим з приводу злочинного листопадового двадцятитриденного повного перекриття Орелі:
- Людина – єдина істота з живих організмів на Землі, яка не думає про своє майбутнє. Хрущі, довгоносики, усі фітофаги щось залишають на потім… Ми – ні. Нам треба все й одразу.
Через численні постійні прорахунки водних проектів щодо Орелі – а іншими вони й не можуть бути, бо ліпше за Творця у природі людині не дано щось придумати – від «Комітету порятунку Орелі» на нараді запропоновано припинити будь-які водні проекти. До того моменту, доки і з річки, і зі всіх її приток не будуть прибрані усі незаконні дамби, які довели її до нинішнього жалюгідного стану. А ще необхідно завершити створення Орільського національного природного парку. Це давні пропозиції приорільських захисників природи, які напрочуд вперто не цікавлять водників. Можливо, через відсутність у них фінансової складової? Хоча Сергій Сазонов і пообіцяв утворити Басейнову раду Орелі.
Нарада у Царичанці назвала чимало невирішених проблем на Орелі. З огляду на них Сергій Глазунов пообіцяв весною сприяти розгляду ситуації в басейні річки у Києві на розширеному, за участю громадськості Магдалинівського і Царичанського районів, засіданні Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Добре буде, якщо до цього часу Басейнова рада Орелі почне діяти, а до її складу ввійдуть вчені, ініціатори створення Орільського НПП, екологи, представники громадських організацій усіх приорільських районів України.

Григорій МИКОЛАЙЧУК.