Поточний № 16 (1404)

06.10.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Позивний «Шульц»


24.03.2021

Цієї сумної днини неодмінно згадується  наш незабутній Сергій  Шкарівський, чоловік моєї донечки Михайлини. Сьогодні на нас він дивиться  з численних фото довоєнного й фронтового часу російсько-української війни, зі старорябинівської Ворскли, охтирської 8-ої сотні, дніпропетровських краєвидів, з алеї слави міста Ірпінь та з мартирологу безсмертних при Михайлівському Золотоверхому київському храмі.

 
Він лебедино любив небесну блакить з безмежною високістю, до якої прагнув доторкнутися своїм розумом, самозакохано конструюючи дельтаплани ще в студентські літа, навчаючись у Київській політехніці. 
Він лебедино любив небесну блакить. Над кримським Планерським, куди щороку їздив на гору Клементьєва, полюбляючи називати її справжнім іменем по-кримськотатарськи – Узун-Сирт. 
Він лебедино любив небесну блакить. Над засніженими висотами швейцарських Альп, звідки мчав на гірських лижах, вправно орудуючи духом і тілом, долаючи спротив, ніби ошалілого, вітряного «вогню», що обпікав його мужнє обличчя.  
Він лебедино любив небесну блакить. У словацьких Нижніх Татрах за містечком Ліптівські Микулаші, де бовваніли снігові вершини з велетенськими кількаярусними лижними трасами.
Він лебедино любив небесну блакить. У гордій Буковелі українських Карпат, де можна ніби доторкнутися руками до одвічних красот Всесвіту.
Він лебедино любив і життя. Не балакучий. Врівноважено точний у оцінках дій власних і суспільних. Щедрий не на слова, а на дію… Так про нього згадують його друзі.
Як доброволець, капітан Нацгвардії Сергій Шкарівський очолював перший взвод першої роти особливого призначення  батальйону «Донбас». Брав участь у бойових діях з визволення від російських окупантів десятків сіл, селищ і міст Донбасу. В Іловайську, куди вступили з боями добовольці, воювали російські ВДВшники, про що повідомили полонені окупанти. Два дні тому батальйон «Донбас» взяв під контроль стратегічну дорогу на Донецьк і утримував позиції у важких боях. 19 серпня  2014 року наші бійці взяли в полон 5 терористів – всі з ВДВ Росії. Один зізнався: у нього 60 тисяч кредиту, взяли на гачок і так відправили в Україну. Сергій – він же Шульц – учора вперше за майже два місяці боїв одягнув бронежилет – змусили після кількох поранених. Перша куля снайпера потрапила під бронежилета. Другий постріл – в шию – виявився смертельним.
Михайлина у Фейсбуці писала тоді на Спаса друзям і просила:
«Він хотів піти героєм. Пішов. В Іловайську. За Україну, за друзів, за перемогу і за мирний Донбас. Дзвонити не треба. Писати теж. Достатньо помолитися за мир і кінець цього жахіття».
А українська співачка Настя Приходько написала в своїй пісні такі рядки:
Доки є небо синє,
Доки серця палають,
Доки пшеницю  сіють...
Герої не вмирають.
Михайло СКОРИК.
м. Ірпінь, Київська область.
На знімку: орден «За мужність» – посмертна нагорода капітана Сергія Шкарівського.