Поточний № 16 (1404)

06.10.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Про землю рідну українську


12.11.2020

Вже понад 20 років агрофірма ім. Горького є одним із базових господарств Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, а також Інституту фізіології рослин і генетики НАН України. Господарство займається розмноженням і реалізацією насіння озимих пшениць і ячменів української селекції. Сьогодні в агрофірмі імені Горького майже все вирощене насіння реалізоване сільгоспвиробникам, лишилися лише ярі ячмені Аватар і Сталкер одеської селекції, а також Донецький-14 донецької селекції. Всі ці сорти  добре зарекомендували себе в умовах посушливого Степу. Як приклад, цього посушливого та несприятливого за погодними умовами року в АФ ім. Горького змогли отримали врожайність ярого ячменю на рівні 47 центнерів з гектара, пшениці – 59,7, гороху – 37,7. А ось кукурудзі не вистачило вологи у той період, коли зав’язувався качан – відтак качаниста дала близько 50 центнерів з гектара, хоча очікували значно більшого врожаю.
Агрофірма імені Горького впродовж останніх років займається удосконаленням молочно-товарного виробництва. У той час, коли ця галузь потерпає на теренах України, тут не лише зберегли напрацювання попередніх років, а й збудували два тваринницьких комплекси для безприв’язного утримання молочного поголів’я корів за новітніми технологіями. Це дало змогу не лише збільшити продуктивність молочного гурту, а й наростити поголів’я з 960 до 1560 голів.
Над чим сьогодні працюють в агрофірмі - розповідь її директора Миколи Бочкаря.
У далекому 1965 році після восьмого класу мені довелося піти працювати у колгосп,  аби допомогти своїй мамі, яка сама виховувала нас із сестрою. Грошей тоді у селах не бачили – платили «Руб у день і трудодень». Було багато ручної праці, аби зайняти весь люд. І всім знаходилася робота. Через 55 років мені є з чим порівняти.
Наприклад, рівень енергонасиченості сільгоспвиробництва зріс у десятки разів: цьому допомагає високопродуктивна техніка. Але сьогодні перед керівником господарства постає інше питання: хто на тій дорогій імпортній техніці буде працювати? Колись перевірена роками система профтехосвіти, яка готувала кадри для села, практично припинила своє існування. А там, де залишилися ПТУ, немає належної матеріально-технічної бази. Тож доводиться бути і виробничим підрозділом, і навчальним центром для людей, які мають бажання працювати на землі. 
Зараз мене непокоїть ще така проблема. Як відомо, з 1 липня 2021 року скасовується дія мораторію на продаж аграрної землі. Нагадаю, що відповідно до Конституції України, земля є власністю українського народу. Якщо вона буде належати підприємствам, нехай і українським, проте власниками будуть іноземці, чи можна вважати, що земля залишається власністю нашого народу? А якщо власник змінить громадянство, як його зобов’язати відчужувати землю? 
Допустимо, що власник паю продасть свої 3-4 гектари. Але чи матиме він гарантію отримати за свою землю хоч якісь гроші, чи буде ошуканим і залишиться ні з чим? А як бути з орендарями, які вже орендують землю і термін закінчення оренди яких збігає  тільки через 30 років? Адже зміна власника не змінює умови оренди. 
На мою думку, було б краще, аби земля належала державі, а сільгоспвиробники орендувала ці землі. Заслуговує на увагу і передача земель сільгосппризначення в громади в межах їх адміністративних територій для подальшої здачі в оренду на конкурсних засадах й отримання доходу до бюджету громади. У такому випадку громада буде отримувати гроші систематично і зможе контролювати ефективність використання землі.
А поки що одноосібник чи фермер може посіяти по соняшнику соняшник. Не вклавши у землю ні копійки, такі горе-господарі не лише не отримують врожаїв, а й розповсюджують на сусідні поля хвороби сільгоспкультур. Хто має за це відповідати? До цього часу пам’ятаю, як на Херсонщині під час семінару з  технологій вирощування сої у 1992 році перед нами виступала американська фермерка. Вона розповіла, що у США ефективність використання земель контролює державна компанія. Якщо є порушення – попереджає, вдруге – землю відбирає. А чому б і нам не запозичити такий ефективний  спосіб? 
На рівні уряду, Верховної Ради слід прийняти документ про рівноцінний обмін пайових земель на окремо виділеному полі. Наприклад, на наших зрошуваних полях є земля п’яти одноосібників. Зі зрошення «випало» 500 гектарів, дощувалки стоять, але не використовуються. Кому від цього краще важко сказати...
Пам’ятаю, як у 2010 році, коли ще був головою Миколаївської сільської ради, запросив на розмову одноосібників та невеликих фермерів. Пропонував тоді, аби вони об’єдналися в асоціацію, яка б стала соціальним партнером місцевого самоврядування. Послухали мене тоді хлопці та й розійшлися. Ніхто не захотів і копійки вкладати у соціальний розвиток Миколаївської сільської ради.
Важко уявити, як би функціонувало місцеве самоврядування без базових господарств Миколаївки – ТОВ «Агрофірма імені Горького» та СТОВ «Злагода». Наприклад, наше господарство взимку розчищає від снігу шляхи до Миколаївки, Затишного, Королівки, Нового. Хоча водогони перебувають на балансі сільської ради, їх функціонування до сільських осель ми теж забезпечуємо. Своїм пайовикам доставляємо за собівартістю зелену масу і силос для худоби, оскільки на території чотирьох сіл селяни утримують близько 600 корів. На цьому ми «заробляємо» до 2 мільйонів збитків, але, вважаю, робимо важливу соціальну справу.
На рівні держави треба ставити питання відродження тваринницької галузі та створення преференцій таким господарствам, як наше. А поки що ця галузь розбудовується зусиллями наших власників: завдяки модернізації приміщень, застосування прогресивних технологій  ми зараз отримуємо значно кращі результати. За 9 місяців цього року  надоїли 3226 тонн високоякісного молока, отримали 502 голови приплоду, виручка від реалізації молока склала 34,9 млн. грн. Для потреб тваринництва заготували 1900 тонн сінажа, 8900 тонн силосу, 561 тонну багаторічних трав, 2200 тонн соломи. Представники компанії Лакталіс в Україні, які є власниками Павлоградського молзаводу, приїздили до нас, аби на власні очі пересвідчитися у дотриманні тенологічних та санітарних норм та тваринницькому комплексі і залишилися задоволеними від побаченого: наше виробництво повністю відповідає європейським стандартам. 
Допоки будемо очікувати дій влади щодо цієї галузі, на перших порах слід запровадити просту формулу: є 100 гектарів – хай тримає 10 голів ВРХ, є 1000 гектарів – 100 голів ВРХ і т. д. Треба ж з чогось починати! Тоді земля буде отримувати достатню кількість органічних добрив, а люди на селі матимуть роботу, а не їхатимуть за кордон.
Наприкінці жовтня ми зібрали цукрові буряки. За належного догляду – це найрентабельніша культура. Навіть за несприятливих умов цього року отримали середню врожайність 547 ц/га. Дуже сподіваюсь, що на Дніпропетровщині буде свій цукровий завод, і тоді нам не доведеться возити солодкі корені за 120 км на Ланівський цукровий завод. А бурякові площі із 107 гектарів зростуть до 300. 
А поки що на 1007 гектарах після дощів зеленіє озима пшениця, на 107 га – тритікале, на 260 га – озимий ріпак. Життя продовжується. 
Напередодні нашого професійного селянського свята бажаю усім здоров’я. І щоб наша молодь не цуралася сільської роботи і приходила працювати у наше господарство. А ми їм допоможемо!
Микола БОЧКАР, 
директор ТОВ «Агрофірма імені Горького».
Новомосковський район, Дніпропетровська область.