Поточний № 4 (1431)

26.04.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Сад його любові


31.08.2017

Сумні вісті надійшли до нас із Умані. На 68 році свого невтомного наукового життя відійшов у вічність Андрій Федорович Головчук після нетривалої, але підступної хвороби. 
Про нього казали й писали, що це талановитий український аграрій-практик і  вмілий організатор вузівської освіти. За свої понад сорок років самовідданої праці в сільськогосподарській галузі Андрій  Федорович здобув повагу й шану як серед студентства, так і поміж професорсько-викладацького складу не лише Дніпропетровського сільськогосподарського агроуніверситету, де він працював завідувачем кафедри тракторів і автомобілів, деканом факультету механізації, проректором заочного відділення.
Запам’ятався Андрій Головчук і як ректор Уманського національного університету садівництва, який він очолював протягом 2009-2012 років. За цей час виш здобув  почесне звання національного. Тоді ж з’явився і новий факультет лісового та садово-паркового господарства, наближений до практичного виробничого статусу – інженерно-технологічний. Понад сім тисяч студентів садівничого вишу пишаються відбудованим красенем – адмінкорпусом із науковою бібліотекою з читальнями, навчально-культурним центром з актовою залою на 750 місць та приміщеннями наукового відділу і для виступів студентських колективів художньої самодіяльності. Відновлено було після реконструкції університетський стадіон, адже  ректор А.Ф. Головчук захоплювався спортом і мав  звання кандидата в майстри спорту з боротьби.
Доктор технічних наук, професор Андрій Головчук був автором 287 наукових праць, 20 підручників та посібників із аграрної проблематики. Академік Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч науки і техніки України, «Відмінник аграрної освіти та науки ІІ і ІІІ  ступенів» залишив він аграрним послідовникам вагомий доробок своєї успішної наукової і дослідницької діяльності.
Його знали і цінували за принциповість і справедливість, вміння не боятися висловлювати незгоду з начальницькою думкою. Ця вдача в нього селянська – сина козацької землі Кобзаревого краю.
Прощаючись зі славним ученим, хочемо, щоб квітував збережений ним уманський сад, і не лише рідна черкаська земля йому була пухом, а щоб і небесні ангели оберігали пам’ять про нього повсякчас і навіки вічні.
Колеги, друзі та рідні.