Поточний № 16 (1404)

06.10.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Земля - це наше життя


20.08.2020

Споконвіку таке ставлення до землі передається в українців з покоління в покоління. 
Ви поїдьте сьогодні у село. Ніякої радості від зняття мораторію на продаж землі ви не побачите 
ні в очах пересічного пайовика, ні досвідченого керівника агроформування.
Земля і люди
«Ви будете продавати землю?» – цікавимося у зрілого дідуся з козацькими вусами, який  уважно спостерігає за будівництвом церкви у селі Шестірня Широківcького району, що на межі Дніпропетровщини і Херсонщини. 
 «Якщо я продам землю, я – батрак? Хоч я сам не обробляю свій пай, але прибуток з нього маю. Половину зерном отримую, щоб курочок і качок тримати,  другу половину – грішми», –  задоволено розповідає Григорій Костюк, який є старожилом села Шестірня, що  мальовничо розкинулось на березі Інгульця. 
Виявилося, дідусь неабияк знається на історії свого села. Розповідає, що зародилася Шестірня біглими кріпаками, які тікали від своїх панів. Будували вони землянки і копанки. А коли Петро І спалив козацьку столицю Батурин, з’явилися тут козаки, які  збудували тут козацький хутір. 
Колись у стародавньому селі Шестірня було три церкви, але жодна не вціліла. Дерев’яну спалили турки, Покровський храм  зруйнували німці під час війни, а храм Різдва Пресвятої Богородиці проіснував до початку 80-х років ХХ століття. У 1982 році  радянська влада прийняла рішення підірвати і цей храм. Але непідірваною залишилася віра християнська. 
І ось на найвищому пагорбі стародавнього села Шестірня спільними зусиллями товариства «Шестірня» разом з громадою зводиться храм Різдва Пресвятої Богородиці як символ незнищенності  святої віри і  українського духу. 
Під час  освячення місця під будівництво храму і закладання першого каменя сталося диво. На мить із хмарного неба вирвався яскравий промінь світла і впав на місце будівництва храму, – розповідає заступник директора з виробництва Олександр Салко, який став очевидцем цього явища.
Поволі здіймається новий храм до неба, уже виготовлені два куполи, які колись золотом засяють над Інгульцем. 
– Молодець Павлишин, святу справу робить, дай Бог, йому здоров’я, – щиро говорить козацький нащадок Григорій Костюк.
Ми вирішили зустрітися з Юрієм Павлишиним, який теж виявився зі славного хліборобського роду. 
– Мої діди і прадіди орали землю і були вислані аж до Сибіру, – розповідає про свій славний  родовід Юрій Васильович і впевнено додає: – Я патріот своєї держави.
І це  не порожні слова. Коли сталася біда на Донбасі, нашим хлопцям допомагав і харчами, і соляркою, і всім, чим міг. А коли дізнався, що у 17-ій Криворізькій бригаді із 150 військових 100 захворіли, наказав придбати медикаменти, трав’яні чаї та інші народні ліки. Словом, Юрій Павлишин – людина небайдужа. 
– Юрій Васильович як директор  дуже турботливий до людей, з яким би питанням до нього не приходили, – підтверджує і бухгалтер Світлана Кучерук.  – Звертаються до нього і школа, і дитсадки, і люди йдуть постійно, а він, як правило, всім намагається допомогти. 
– Треба 150 тисяч на хіміотерапію, інакше жити лишилося 8 місяців. Як ти не даси, як спатимеш тоді, – розповідає Юрій Павлишин, демонструючи тут своє щире серце, відкрите до чужого болю.
 І до пайовиків тут ставлення як до господарів – шанобливе. Тому  люди не поспішають забирати свої паї для самостійного обробітку, хоча, як і скрізь, є й такі, але їх небагато. 
 
Щоб земля родила 
– Ці землі найбідніші на Дніпропетровщині, – розповідає  нам керівник ТОВ «Шестірня» Юрій  Павлишин. 
Неймовірними зусиллями, помноженими на талант керівника і працелюбність його висококласних спеціалістів вдається якось господарювати, щоб жили Шестірня та навколишні  села: Ганнівка, Дачне, Заградівка, Іванівка, Миколаївка, Новокурське, Кошове,  Весела Дача, Запоріжжя, Благодатне, Чапаївка, Микільське. Щоб народжувалися  тут діти, які ходили б до місцевих садочків і школи.
Кожен рік в умовах сухого південного клімату попри всі примхи погоди з великою відповідальністю перед землею і її власниками чаклують біля землі спеціалісти ТОВ «Шестірня». 
– Взяли людську землю – треба виростити щось, щоб була рентабельність. Це має бути культура, яка має вартість на ринку, користується попитом, або вона дає добрий врожай. Або ж культура, яка не дає високих урожаїв, але має хорошу ціну, – розмірковує заступник директора з виробництва ТОВ «Шестірня», фаховий херсонський агроном Олександр Салко.
У цих засушливих умовах південного степу треба добре помізкувати, щоб ця земля щось вродила.  
– Останній дощ у нас був на початку червня, – констатує сумну реальність Олександр Салко.
Ми проїхалися полями і побачили, якими величезними тріщинами взялася земля. Вона ніби розкрила свої спраглі вуста  в очікуванні такої жаданої вологи. Небо хмуриться, хмарки закривають пекуче сонце, але жодної краплі  скупе небо так не видало. Стоять засмучені соняхи, опустили пишне листя і посхиляли свої налиті зерном голови. 
– Це два найкращі поля із соняшником, – розповідає Олександр Салко. – Справа  – гібрид Гольфстрім виробництва української фірми «Сади України» вирощений за звичайною технологією зі зрідженою густотою посіву по 37-40 тисяч на гектар. Посіяний в ранні строки 16 квітня, він встиг сформувати корзинку. Зліва соняшник іноземної селекції посіяний під гербіцид без міжрядного обробітку ґрунту. Технологія дозволяє не проводити міжрядні прополки, бо листя повністю закриває землю і не дає бур’янам домінувати.
Загалом у господарстві висівають по 12-14 культур,  в тому числі просо, нут, сочевицю, льон.
 – Немає такого року, щоб все вродило, але щось та й дасть врожай, цього року непогані озимі, але соняшника без дощу годі й чекати, – продовжує Олександр Салко. – Не дай, Боже, якщо все не вродить, – щиро вболіває за долю господарства  молодий заступник директора. Йому, як нікому, відомо, скільки видатків і податків, ще й виплат треба зробити, а скільки вже вкладено в цю землю!
Ціни теж ніколи не стоять на місці. Буває, є врожай, але немає ціни на зерно, або, навпаки, є ціна, але урожай замалий. 
– Оце думаємо, чи сіяти ріпак, – ділиться своїми турботами Юрій Павлишин, розуміючи, що за відсутності вологи дороге ріпакове насіння може і не дати бажані сходи. Але ризикує і разом із спеціалістами приймає рішення – сіяти. Будучи сам висококласним агрономом, який прийшов працювати до колгоспу імені Куйбишева ще у 1983-му році, Юрій Павлишин зумів згуртувати навколо себе  команду  висококласних спеціалістів. Це головний агроном Віталій Шинкаренко, головний інженер Олександр Рябінін, головний бухгалтер Василіса Воробйова, які вже багато років пліч-о-пліч несуть невтомну вахту у південних степах України. 
 
Одвічні турботи
– Ніби на розпеченій сковороді постійно знаходимось, – розповідає про свій стан керівник. – З одного боку пайовики – треба обов’язково сплатити орендну плату  за землю.  А платимо за пай не менше, ніж на Київщині, – зауважує Юрій Васильович. – З іншого боку потрібна модернізація техніки. Без цього сьогодні ніяк. Для того, щоб встигати вчасно висівати, поки є якась волога, вирішили придбати дві сучасні шестиметрові сівалки по 4,5 мільйона гривень. 
– Два роки виплачували, ледве видихали, – ділиться складнощами Олександр Салко, який уже 12 років працює в господарстві після закінчення Херсонського державного агроуніверситету. 
І як би складно не було в господарстві з коштами, але у всіх є розуміння того, що без сучасної техніки, без модернізації неможливо рухатися вперед. Тому механізатори уже пересіли на «Джон Діри». А водії   – на нові вантажівки. 
– Раніше тракторист йде на пенсію у 55, а у 57 уже ховаємо його, – з болем розповідав Юрій Павлишин.
Тому, дбаючи про людей, ТОВ «Шестірня» повністю оновило свій парк техніки.  
– А нещодавно для техніки було зведено ангари. Старі гаражі уже не придатні для цього, тому там облаштовують кімнати відпочинку для водіїв, – розповідає головний інженер Олександр Рябінін.
Ось такими турботами живуть ті, хто дбає про землю і людей, робить все можливе і неможливе, щоб отримати урожай, щоб у людей була зарплата, а ще, щоб було чим землю віддячити за врожай – підгодувати і знову її засіяти з надією на урожай і на хорошу ціну на свою продукцію. А тепер до цих всіх ризиків і турбот додалася, як болячка, ще одна  думка – хто прийде і купить цю землю, яка годує місцеву громаду і її людей?  Адже для них всіх земля їхня – це життя.
 
Світлана МАРКОВА, 
с. Шестірня, Широківський район, Дніпропетровська область. 
Фото Олександра ПЕТРЕНКА.
На знімку:
хранитель історії Григорій Костюк біля храму  Різдва Пресвятої Богородиці, що зводиться у Шестірні.