Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!
Dear readers! We need your support!
Григорій ДАВИДЕНКО.
Розмови про скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення, яке начебто має статися вже цього або наступного року, спровокували жваве обговорення. В інформаційному масиві переплуталися реальність,...
або Кого поманить до себе дотепер лише розпайована земля, а для кого, як марево, щезне після скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення?
Детальніше ...
Якщо ви з сусідом не можете порозумітися щодо межі поміж вашими земельними ділянками, де шукати правди? Розповідає директор Департаменту землеустрою та земель сільськогосподарського призначення Держкомзему...
ПАМ‘ЯТАЄТЬСЯ, як наприкінці Великої Вітчизняної ми, малеча, навчались у сільській школі, розміщеній у маленькій глиняній хаті, кілька класів в одній кімнаті. Сиділи хто за чим, бо парт не було. Писали у зошитах, зшитих з паперу, який використовувався для виготовлення мішків. За чорнило слугував сік бузини. Вчитель, особливо у сільській місцевості, на той час був авторитетом. Так от, виховуючи нас, майбутніх активних громадян СРСР, як будівників світлого майбутнього – комунізму, вчителька, як диригент хору, запитує: «Діти, хто у світі наймиліший?» Ми дружно скандували: «Батько Сталін!»
Безумовно, це, незважаючи на незгоди життя, вкарбовувалося у нашій свідомості. Ставши дорослими, багато з нас стали войовничими поборниками сталінського режиму, підфарбованого словесними обіцянками світлого майбутнього, яке невпинно віддалялося від нас, як лінія горизонту…
Згадується такий випадок. Після неврожайного 1946 року навесні 1947-го населення у наших краях голодувало. І ось в один із погожих днів об‘явили сполох. Всім селянам треба було йти до колгоспного двору на збори – підписуватись на державну позику, як тоді казали, на «облігації». Моєму батькові, колгоспному ковалеві запропонували «добровільно» підписатися на 500 крб. За згоду «добровільно» підписатися тільки на 300 крб. його одразу взяли під варту і повезли до так званого ДОПРу…
Досі пам‘ятаю розповідь переселенця з Холмщини – спірної території між Радянським Союзом та Польщею.
На Холмщині було змішане населення - поляки та українці, які між собою не мирились. За згодою урядів СРСР та Польщі, українців із цього регіону виселяли до колгоспів центральної України. При цьому стверджували, що направляють їх до колгоспів, де люди живуть вільним, заможним життям. Коли ж згаданий переселенець з вірою у те, що йому говорили, після прибуття на станцію призначення спрямував своїх коней до добротних комор, вважаючи, що це і є колгосп, вартовий з рушницею йому заявив, щоб він швидко звідси забирався, бо це комори системи «Заготзерно».
Далі попрямував чоловік з гіркотою в душі ще до одного справного господарства, на території якого знаходились скирти сіна, думаючи, що ось це той заможний колгосп. Але і тут відмова вартового з гвинтівкою, бо це було державне «Заготсіно».
А роздосадуваному чоловікові вказали на спалену кимось з необережності, напіврозвалену колгоспну конюшню, в якій тримали у підв‘язаному стані коней, бо від виснаження вони не стояли на ногах, окрім того, були уражені коростою…
Всі роботи на полях лежали тоді на жіночих плечах, на коровах, що були в домашньому господарстві колгоспників…
Тяжко жилося у «вільному» СРСР селянам, обкладеним непосильними податками. Наприклад, колгоспник, який одним з перших вступив до колгоспу, десь 1930 р., отримував гектар землі як присадибну ділянку. На період кінця 40-их років ХХ століття він до самої смерті Сталіна сплачував у вигляді податку щорічно десь 2300-2500 крб. у грошовій форм. Гроші мав отримати тільки за реалізації сільгосппродуктів. Наприклад, домашня курка на ринку коштувала 15-20 крб., літр молока – 3 крб., відро вишень – 20-25 крб. Крім згаданого податку у вигляді грошей, треба було здати 300 л молока жирністю 3,7%, 150 штук яєць, 150 кг зерна, 40 кг м‘яса. Обов‘язковими були сплати страховки, підпис на облігації державної позики не менше місячного заробітку та контрактація, фактично за 1 крб. теляти вагою до 100 кг. На трудодні інколи давали не більше 200-300 г зерна. Рядовий колгоспник за півріччя мав виробити до 250 трудоднів.
І от колгоспник збере гроші, заплатить податок, тоді вже можна подумати й про дітей.
Навесні 1947 року був справжній голод. У той же час в якості допомоги німецькому народу в окупаційній зоні СРСР йшли ешелони з пшеницею. Не набагато краще справи були і в містах, незважаючи на те, що мешканцям міст надавали «хлібні» картки. Бурхливо розквітав бандитизм.
На той час пенсійне забезпечення колгоспників не передбачалось. Лише після грошової реформи 1961 року, коли колгоспи перейшли на грошову оплату праці, після кількох підвищень, було остаточно встановлено розмір пенсії колгоспникам, які досягли пенсійного віку, працюючи за трудодні, - 12 крб. 50 коп.
З метою поповнення робітничого класу до шкіл ФЗН (фабрично-заводського навчання) забирали сільських хлопців, які досягли 16 років, у мобілізаційному порядку через військкомати. На період 1946-1947 рр. це дещо рятувало їх від голоду, оскільки харчувалися за рахунок держави. Однак це був страшенний удар по селу, яке і без того було покинуте напризволяще. Колгоспники не мали документів, що засвідчують особу, а отже, були прикуті до свого місця проживання. Серед молоді офіційно пропагувалася неповага до сільської праці. У сільських школах молоді нав‘язувалася думка, що ті, хто залишиться у селі, будуть «волам хвости крутити». Тому треба намагатися стати шахтарем, сталеваром, машиністом паровоза і т.п. Негативні наслідки такої зневажливої політики, активно підтримуваної офіційною пропагандою, збереглися і до сьогодні, чому сприяє інертність мислення людини.
По відношенню до переселенців із західних регіонів України (Галичина, Полісся) також було суворе поводження влади. Було три хвилі переселення: дві - з Галичини, одна - з Полісся. Все це здійснювалося в міру очищення територій від УПА.
У той час офіційна пропаганда, а вона мала монопольне право з надання інформації населенню, тлумачила, що ми живемо у вільній країні, заможним життям, а в Америці люди пригноблені, потерпають матеріально і хочуть нас загарбати. Це в деякій мірі спрацьовувало. Люди вірили. І до цієї категорії належали переважно представники середньої та вищої керівних ланок, інтелігенція. Тоді як прості люди, часто навіть неписьменні, думали інакше, на противагу сталінській ідеології та пропаганді. Пам‘ятаю, як наша сусідка, солдатська вдова, котра сама ростила трьох дітей, почувши звістку про смерть Сталіна, перехрестилася і пошепки мовила «Гірше вже не буде».
Все це впливало на свідомість підростаючого покоління, спонукало до подвійного мислення, деформувало свідомість.
Держава в якості боротьби з розкраданням державного (зверніть увагу, не колгоспно-кооперативного, а державного) добра влаштовувала повальні облави. Групи, які здійснювали їх, складалися із представників прокуратури та міліції.
Одного разу під час такої облави, а це було на території колгоспу «Хлібороб», пізніше ім. Горького, Орлівської сільради Новопокровського, тепер Солонянського району Дніпропетровської області, затримали хлопця 13 років, у кишенях якого було зерно пшениці. Його мати, випадково побачивши хлопця на колгоспному дворі під вартою, запропонувала заарештувати її замість сина. Це спрацювало, і вона успішно відсиділа «подаровані» їй «найгуманнішою» державою три роки тюрми. Карна відповідальність тоді була 12-річного віку.
Подібна доля спіткала голову колгоспу «Новий світ» (с. Орлове Новопокровського району). Його засудили за те, що він не переорав під весняну сівбу пшениці ділянку площею близько 3 га, на якій дружно зійшла падалішня озима пшениця, в надії на те, що на цій площі пшениця вродить. Це була весна 1946-го. Навкруги все горіло від спеки. За невиконання вказівки районної влади голову колгоспу в терміновому порядку за принципом виїзної сталінської «трійки» засудили на три роки.
На згаданій ділянці пшениця вродила. Посіяна на інших площах ярина в суху землю ніякого врожаю не дала. У своєму останньому слові мужній голова сказав: «Хлопці, а там урожай буде!» - і показав пальцем у напрямку злощасної ділянки. По його щоках текли сльози гіркоти і образи.
Після смерті Сталіна, який органічно не любив селян, особливо українців, ЦК партії на чолі з М. Хрущовим та Рада Міністрів СРСР на чолі з Г. Маленковим видали постанову, якою селяни звільнялись від непомірних податків. Село починало оживати, але момент було втрачено. Люди втратили віру в партію.
Більшість колгоспників почали дбати про своє власне господарство. Вся статистична звітність про збільшення поголів‘я ВРХ, урожайність сільгоспкультур не завжди відповідала дійсності. Часто надої від корови рівнялись продуктивності доброї кози. Урожайність також відставала, наприклад, від Європи, не кажучи вже про якість пшениці, яка за показниками відповідала фуражній. Подальші маніпуляції з колгоспами в СРСР, а потім і в незалежній Україні, приміром, переформування колгоспів у КСП, не дали позитивних результатів і врешті-решт вони пішли в небуття. Причиною цьому стала не лише невідповідність технічного стану колгоспів, а також психологічна неприйнятність їх самими колгоспниками з урахуванням стану соціальних благ, оскільки розрив між містом і селом стосовно цього не зменшувався. Молодь ігнорувала і продовжує ігнорувати село.
Розпаювання сільгоспугідь у повній мірі не вирішило проблем. По-перше, не було міні-техніки для обробітку землі за розмірами паю, тобто на площі у кілька гектарів. Здається, вихід із ситуації було знайдено – це здача паю в оренду. З одного боку, це вигідно, бо селяни, так сталося, не дуже обізнані з основами агрономії. З другого – оренда плата за землю, яка коливається в межах від 1 до 3 відсотків, занадто мала. Приміром, сім‘я, в якій було 3-4 члени колгоспу, отримала земельний пай у середньому по Україні площею 20 га. За мірками доколгоспного часу це вже був куркуль, який, хоч і добре трудився, але не так вже й погано жив. За теперішніми квотами орендодавець за оренду 20 га отримує до 500 грн. за рік. Постає питання, а яку ж частку орендна плата складає в бюджеті власника згаданих 20 га? Все зрозуміло без коментарів. Для прикладу. В дореволюційній Росії на території Малоросії орендна плата складала в середньому 30 відсотків, тобто, здаючи в оренду земельний пай згаданої площі, на той час можна було зводити кінці з кінцями.
Фізично і морально понівечене село треба якнайшвидше відроджувати. Як це зробити? На це немає чіткої, зрозумілої відповіді. Ухил в бік створення латифундій за рахунок орендованих земель, за що більше всіх ратують комуністи, особливо за умови збільшення орендної плати, зробить частину селян люмпенпролетарями. Для порятунку села треба, окрім фінансово-матеріальної підтримки, виробити критерії його відновлення з урахуванням в першу чергу національних уподобань за звичаями, культурою, вірою, сподіваннями, вирішенням побутово-соціальних питань на сучасному рівні. Якщо взяти до уваги досвід Німеччини, Польщі, Австрії, Франції, то село там не відчуває себе далеким родичем по відношенню до життя у містах, але воно за їхніми звичаями є селом. Воно віддзеркалює той народ, на території якого існує. Треба і нам над цим подумати.
Іван ЛУБЕНЕЦЬ, кандидат технічних наук, м. Дніпропетровськ, уродженець
с. Шульгівка Солонянського району.
Пенсійна реформа. Це добре. Але не під таким гаслом - для людей, за рахунок людей. Це принизливо для українців і України. Дайте роботу семи мільйонам непрацюючих і отримаєте кошти.Я проти того, щоб...
Уже чимало літ різні претенденти на владу в Україні переконують нас у тому, що саме вони забезпечать рівність закону для усього посполитого (і не лише) люду. Насправді ж сільській інтелігенції повірити...
Приготувати ту чи іншу страву - то тонка, делікатна і досить відповідальна справа. Наче відомий рецепт є і всі необхідні компоненти, та кінцевий продукт досить різниться. У руках майстра - то делікатес,...
Про кадрового офіцера Михайла Собаченка, який прослужив в армії четверть століття, «Сільські новини» писали чотири роки тому. У газетній публікації йшлося про його перебування у Кампучії, де...
МАЙЖЕ вісімдесят років державне підприємство “Ерастівська дослідна станція” займається вирощуванням якісного насіння зернових, олійних і кормових культур. За цей час тут змінювалися технології та підходи, керівники та колективи, проте незмінною залишилася вірність кращим традиціям українського землеробства.
“Ерастівска дослідна станція” - одна з основних баз Інституту зернового господарства УААН, де розробляються та удосконалюються основні агротехнічні прийоми з вирощування всіх польових культур степового землеробства. На експериментальних ділянках господарства ведуться дослідження з розробки і вдосконалення технологій вирощування озимої пшениці, кукурудзи, ярих зернових, зернобобових і кормових культур, виконується великий обсяг досліджень по ефективному використанню мінеральних і органічних добрив, гербіцидів, науково обґрунтованої системи сівозмін, обробітку ґрунту.
- Теорію ми успішно поєднуємо з практикою. “Ерастівська дослідна станція” займається вирощуванням елітного та репродукційного насіння озимих і ярих зернових, кукурудзи, кормових і технічних культур. За минулий рік станція реалізувала 305 тонн насіння високих репродукцій. Зокрема, кукурудзи - 70 тонн, інших зернових - 174 тонни. Співпрацюємо з аграріями Дніпропетровської, Полтавської, Кіровоградської, Запорізької, Черкаської та інших областей. Крім того, на полях нашого господарства, загальна площа яких становить 4 тис. 374 га, вирощуємо товарне зерно (обсяги його виробництва складають 6-10 тис. тонн на рік), - розповідає керівник “Ерастівської дослідної станції” Сергій Краснєнков.
У своєму розпорядженні Ерастівська станція має кукурудзокалібрувальний завод, оснащений імпортним обладнанням, сезонною потужністю 1000 тонн, три заводи з переобробки зернових культур, наукові лабораторії (на фото С. Краснєнков демонструє лабораторію агрохімії). Але основою конкурентоспроможності продукції, виробленої у господарстві, Сергій Краснєнков вважає високу кваліфікацію людей, котрі працюють на станції не один десяток років, та залучення до виробничого процесу науковців.
Не секрет, що українські аграрії останнім часом більше довіряють закордонним виробникам насіння, вважаючи їхній матеріал продуктивнішим. Проте, запевняє Сергій Краснєнков, чиє зерно гірше, а чиє краще, можна визначити, порівнявши його зразки в однакових умовах.
- На наших полігонах проводився експеримент з насінням кукурудзи закордонної селекції, а також селекції Інституту зернового господарства УААН. Його результати показали, що в умовах 2010 року кращі українські гібриди за продуктивністю не поступаються іноземним. Найкраще зарекомендували себе сорти Білозерський-295 СВ, Моніка-350 МВ, Дніпровський-181 та Хмельницький. Наше насіння користується попитом, у нас з’являються нові клієнти, а тому кожного року ми нарощуємо обсяги виробництва. Впевненість у якості власної продукції дозволяє не боятися конкуренції, - пояснює керівник станції.
Окрім Інституту зернового господарства, партнерами Ерастівської станції є також Селекційно-генетичний інститут (м. Одеса), Інститут рослинництва ім. Юр’єва (м. Харків), Інститут кормів (м. Вінниця). На станції щорічно закладаються польові полігони, де висівають нові сорти та гібриди основних культур, демонструють технології та окремі агротехнічні прийоми їх вирощування. Це дає змогу виробникам визначити кращі сорти і гібриди та найбільш доцільні агроприйоми.
Діяльність Ерастівської станції не обмежена лише рослинництвом. Тут вдалося зберегти та навіть вивести на рентабельні показники тваринництво. Окрім молочного гурту (330 племінних корів), великої рогатої худоби та 1100 голів свиней, у господарстві утримують близько п’ятдесяти прекрасних коней української верхової породи.
Напередодні професійного свята директор “Ерастівської дослідної станції” Сергій Краснєнков категорично відмовився говорити про проблеми галузі, мовляв, труднощі лише загартовують. Натомість побажав своїм колегам отримувати задоволення від власної праці, оптимізму та віри у майбутнє.
Юлія ДУЛАНОВА.
Геннадій Новіков, фермер,
голова Аграрного Союзу:
ДЕСЯТЬ ГЕКТАРІВ У СТЕПУ - ЦЕ НІЧОГО,
А ДЕСЯТЬ ГЕКТАРІВ У КАРПАТАХ -
ЦЕ ОГО-ГО
Я з іншими членами Агарного союзу беру участь у робочій групі уряду, яка зараз працює над законом про ринок земель сільськогосподарського призначення. Із чимось ми погоджуємося, деякі позиції уряду викликають заперечення. Поки ми не прийшли до спільної думки щодо розміру ділянки, яку може мати власник. Те, з чим не погоджуються члени нашого союзу, - з можливістю купувати землю юридичним особам. Нехай навіть у законі буде прописано, що ці юрособи - представники України. Якщо землю купуватимуть юрособи, складно буде контролювати реальних засновників підприємства, реальних власників. Наша позиція в тому, що покупцями повинні стати фізичні особи. Крім того, необхідно обмежити землекористування. Щодо того, якою ділянкою обмежити, пропозиції звучали різні. Тут все повинно залежати від зони. Тому що десять гектарів у степу - це нічого, а десять гектарів у Карпатах - це ого-го. Для кожної зони має бути своя гранична кількість соток в одні руки. У степу я б обмежив розмір оренди від п’яти до десяти тисяч гектарів. У Полтавській області дозволив десь п’ять тисяч гектарів. Якщо говорити про купівлю, то це не більше 700-800 гектарів. І підійти до всього треба зважено, щоб з одного боку не дробити фермерське господарство, а з другого, - щоб не нагромаджувати агрохолдинги, які потім зітруть села з лиця землі. Паралельно із законопроектом про ринок землі розглядається питання створення банку землі. Якщо знімати мораторій, то потрібно наперед створити інструменти для регулювання цього ринку. У нас є застереження, що на нинішньому етапі пропозиція на ринку землі серйозно перевищуватиме попит і це призведе до зниження ціни на землю. По суті, люди віддаватимуть її за низькою ціною. Тому, щоб не було обвалу цін на землю, першим покупцем на ринку повинна бути держава. І потім вона чи то у вигляді земельного банку, чи то у вигляді іншої установи повинна при купівлі землі формувати великі лоти і або здавати в оренду, або виставляти на продаж, і щоб ринок був керований. Інакше ми просто обдеремо ринок, пустивши землю у вільний продаж. Тому що відразу багато людей захочуть продати землю. На засіданні робочої групи розглядається багато поправок до різних аграрних законів, оскільки зняття мораторію на продаж землі кореспондується з різними законодавчими актами. Я не думаю, що закон про зняття мораторію можна буде запускати швидко. Він тягне за собою дуже багато спірних моментів. У тому числі й для Верховної Ради. Тому робота над ним буде не один день і не одну ніч. Аграрний Союз вніс близько тридцяти зауважень, з них двадцять п’ять було враховано з усіма моїми претензіями до влади. Я бачу в них бажання створити і запустити ці інструменти. Всередині процесу бачу, що документи по аграрній сфері готуються. Правда, іноді буває, що вони за ніч змінюються кардинально. Буває позиція мінфіну дуже складна, з мінекономіки у нас постійна війна. Але розраховую, що ми прийдемо до спільного знаменника.
Вважаю, що нинішній латифундистський характер аграрного виробництва - це зло для України. Хоча її прихильники переконують нас у перевагах так званих вертикально-інтегрованих компаній, заявляють, як вони багато можуть зробити, “підключають” представників науки, і, на відміну від фермерів, зможуть проплатити закони в парламенті. Але особливість нових агрохолдингів така, що вони прийшли заробити й піти, така природа капіталу, він просто стирає межі села.
Ми вважаємо, що добро для України - це розвиток кооперації. Це коли фермерські господарства по три-п’ять тисяч гектарів можуть кооперуватися, створювати свої переробні підприємства, будувати елеватори. Такі сільгоспкооперативи, що об’єднують кілька господарств, служать селотворчим підприємством. А якщо спільно працюють п’ять-шість сільських господарств, межі не стерті, люди хочуть тут жити і розвивати села.
Сподіваюся, що депутати в парламенті не проголосують закон про ринок землі в тому вигляді, в якому він є бажаним для п’яти-шести прізвищ.
Василь Петринюк, Герой України,
генеральний директор ТОВ “Старт”:
НАВІЩО МЕНІ ВЛАСНІСТЬ,
ЯКОЮ Я НЕ МОЖУ РОЗПОРЯДИТИСЯ?
Земля повинна купуватися і продаватися. Неправильно, що мораторій існує. Мораторій - це політична акція. Якщо ми говоримо, що ми йдемо в ринок, і земля - це власність, то навіщо мені і вам власність, якою я не можу розпоряджатися? Якщо вона моя, я повинен мати реальне право робити з нею те, що хочу. Але держава при цьому повинна вжити заходів, щоб усякі шахраї не змогли мене обдурити. Ще в 2003 році я розробив проект, пропонуючи запустити як пілотний проект. Вибрати три райони в різних регіонах України, і для цих районів відпрацювати схему застосування аграрних законів, що стосуються як створення інструментів аграрного ринку, так і ринку землі. У 2003 році, коли Янукович був прем’єр-міністром, я був у нього, і в мене є документи з його резолюцією, він підтримував моє рішення. Але чиновники його заблокували. Вони пішли на бандитський крок - наклали мораторій. Мораторій наклали ті, хто вже оволодів великими розмірами земельних наділів. Так, при знятті мораторію є ризики. І щоб земля не пішла за безцінь, держава повинна встановити на неї мінімальну ціну. Так само, як є мінімальна ціна на цукор. Також повинні бути правила. Прийміть закон про земельний банк, про земельний кадастр, випробуйте на практиці. Зробіть так, щоб землю купували за правилами. А поки мораторій є, землю розгрібають, а правил ніхто не формує. Потерпає той, кого вважають власником.
З одного боку, я розумію, що мораторій - це піар, і його треба знімати. Хоча розумію, що будуть ті, хто проп’є землі, будуть ті, хто віддасть за безцінь. Передбачаю зловживання і неконтрольовані ситуації.
З іншого боку, якщо процес пішов і нова влада вирішила сформувати правила на цьому ринку і створити інфраструктуру, то хай працює. Стільки терпіли, ще потерпимо.
Олександер Ковалів, заступник
директора Департаменту регулювання відносин власності й соціального
розвитку села Міністерства
аграрної політики:
ВІДПУСКАТИ ВСІХ СЕЛЯН У
“ВІЛЬНЕ РИНКОВЕ ПЛАВАННЯ” НЕ МОЖНА
Мораторій - це погано. Люди вже повмирали, не дочекавшись реалізації права на землю і не отримавши землю у власність. А тіньовий оборот землі як існував, так і існує. Всупереч здоровому глузду і народній мудрості, яка заповідає сім разів відмірювати і лише один раз різати, в Україні розділили близько 26 мільйонів гектарів, зокрема 18 мільйонів гектарів родючих великих полів майже на сім мільйонів шматочків землі (переважно на папері, тому що більшість полів не розмежована). Україна - єдина держава в світі, яка нібито подарувала землю мільйонам громадян, насильно видавши їм держакти на землю. Вона сама придумала скільки землі дати, сама написала в середньому скільки це коштує. Сьогодні треба виправити помилки “земельної реформи”. “Земельна реформа” не супроводжувалася комплексом робіт державного землеустрою, не здійснювалися заходи щодо формування мінімально неподільних ділянок (полів) за їх функціональним призначенням, а також не створювалися механізми раціонального використання і охорони грунтів. До селянських наділів у результаті цього потрапили круті схили, заболочені і природоохоронні землі, землі, які підлягають забудові, видобутку корисних копалин і тому подібне. А головне - земля так і не належить тим, хто її обробляє. Тому що боротьба за оренду паїв і тіньовий ринок землі йде повним ходом. Орендні відносини на селі вийшли з-під контролю і не керуються не тільки законами, але й мінімальним здоровим глуздом, причому по всій державі (і на Сході, й на Заході). “Орендарі” плекають надії легко одержати, використовуючи тіньові схеми, права власності на землю. І такі їх спроби часто виливаються у рейдерські дії і правопорушення.
Впровадження ринку землі в умовах високих кредитних ставок і низької орендної плати загрожує країні тим, що вартість земельних паїв (ділянок) із впровадженням пропонованого “вільного ринку” значно зменшиться, а можливо, й більше. Щоб запобігти таким величезним і по суті непередбачуваним втратам, законом слід передбачити, що лише держава може мати право на купівлю землі у пайовика у разі її первинного відчуження або необхідності зміни цільового призначення. При цьому необхідно негайно (до прийняття законів про ринок землі і про державний земельний кадастр) надати можливість відчужувати (продавати в державну власність) земельні паї, придбані безоплатно у власність всіма тими, кому вони не потрібні і кому невідкладно потрібні гроші. Просто накладати мораторій або відпускати всіх селян у “вільне ринкове плавання”, враховуючи, що з них більше половини пенсіонерів, не можна. Адже, повторю, так і не дочекавшись відміни мораторію і можливості продати свої паї, багато людей вже померли.
Маша Міщенко. УНІАН.
